|
проголосити її єдино можливою реалістичною формою. Це нереалістично».
Одночасно з реалістичною літературою інтенсивно розвивається література авангарду. Авангардизм виникає в літературі на початку XX століття. Його перший період (так званий історичний авангардизм) припадає на час між двома світовими війнами. Існує багато авангардистських течій, шкіл, напрямів; розвивається експресіонізм, з'являються футуризм, сюрреалізм. І хоча кожний із напрямів мав лише йому притаманні особливості художнього бачення і перетворення буття (акцентована емоційність експресіонізму, підкреслений антиестетизм футуризму, підсилення підсвідомого у сюрреалізмі), були в них і спільні риси — відмова від усталених форм побудови художнього твору, тяжіння до умовного за своєю суттю мистецтва. На початку століття з мистецтвом авангарду зв'язали свої творчі долі Луї Арагон, Йоганнес Роберт Бехер, Вітезслав Нез-вал та інші.
Авангардизм — етап у розвитку всього новітнього мистецтва. Таким етапом був і модернізм. Щодо форми між авангардизмом і модернізмом багато спільного, але вони суттєво відрізняються у принципах осмислення і художнього перетворення буття. Авангардизм передбачає активну соціальну позицію митця, модернізм — універсальне зображення буття і виявлення його філософської суті. Модернізм як явище в літературі виник у 20-х роках. Його філософськими витоками були ідеї Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, Зігмунда Фрейда, а найбільш знаними його представниками в літературі стали Джеймс Джойс, Франц Кафка, Томас Стернз Еліот. Вони у незвичних формах зображували трагедію людини, яка не сприймає навколишній світ. Всесвіт у їхніх творах виявився розірваним на безліч маленьких світів, а людська спільнота перетворилася на взає-моізольовані окремішності. У такому світі холодно і незатишно душі людській. Чи не тому в творах Джеймса Джойса і Франца Кафки внутрішній світ людини не завжди вибудовується раціонально, не завжди підкоряється логіці, що не може ірраціональний, алогічний світ породжувати гармонію?
Чи не найбільшого значення для подальшого розвитку літератури XX століття мала «школа потоку свідомості», яку дехто ототожнює із художньою революцією. В арсеналі цієї школи — і внутрішній монолог,
|
|