|
|
п'єс, декілька філософських праць. Він був вибагливим до себе майстром і вважав, що поезія існує лише для обраних, тобто для еліти. Але такі риси його поезії, як емоційність, філософічність, тривога за долю людства, туга за справжньою людяністю, висока майстерність, сприяли тому, що Еліот не став вузько елітарним поетом, а зажив світової слави. Вірші Еліота цікаві й для сучасних читачів, незважаючи на їх ускладненість і рафінованість1.
Суспільні й естетичні погляди Еліота зазнали еволюції. Початок його філософської, поетичної, літературно-критичної діяльності збігається з початком першої світової війни. Це позначилося на світогляді поета, надало його творам катастрофічного характеру. В його поезіях — страх, що людство загине, відчай через безглуздість буття, яке Еліот сприймав украй трагічно, гостро, песимістично. Тому починає поет з бунту проти бездушного світу, який спустошує людину. Еліот розширює можливості поезії, звертаючись до соціальних і філософських проблем. Кульмінацією цих настроїв став шедевр молодого Еліота «Пісня кохання Альфреда Пруфрока». Твір побудовано як «потік свідомості» Альфреда Пруфрока, а сам герой — своєрідна пародія на Гамлета. Це здегенерований Гамлет XX століття, не здатний на вчинок, не спроможний кохати, бути щасливим. Світ, в якому існує Пруфрок,— ворожий і нездоровий:
... вечір простягнувсь під небом цим блідим, як хворий на столі хірурга під наркозом.
(Переклад Олександра Гриценка)
Гамлета із Пруфрока не виходить, йому відведено роль блазня. Вселенські питання, які нібито ставить Пруфрок,— це пуста балаканина за чашкою чаю. Насправді думки і дії героя безплідні. Такою поет бачить людську суть, зовсім не високу, не благородну, як уявлялось романтикам:
Чи варто, врешті, після мармеладів,
Чаїв тих, підсолоджених словами,
Між порцеляни, між розмов про нас із вами,
|
|
