|
|
Рільке вже не йде за сюжетом античного міфу: він скористався ним, щоб вибудувати свій власний поетичний світ.
Так у сонетах Рільке з'являється мотив Всесвіту. Цей мотив переходить із сонета в сонет, переплітається з іншими мотивами, і з такого плетива мотивів складається філософська картина Всесвіту — змінного, незбагненного, з любов'ю, смертю і — чи не найголовніше — з піснею:
Всесвіт є змінний, немов
хмари несталі:
гине довершене знов
в часу проваллі.
Попри всю змінність тривог, троп у безкрає, пісня почнеться,— вже бог ліру тримає.
Є непізнанні жалі, смерті незнана є суть, марне бажання — збагнуть тайни любові. Тільки пісні на землі сяють святкові.
(Переклад Миколи Бажана)
Наведений сонет є найцікавішим за формою. Загальновідомо, що історія сонета сягає витоками ще у XIII століття. Тоді сонетом називалася легка провансальська пісенька, яка навіть претендувати не могла на високий філософський смисл. Із часом сонет перетворився на вінець поетичної майстерності, на вершину поезії, яку дано здолати лише геніям.
Класичний сонет складається із 14 віршів (рядків), має певну систему рим й усталену строфіку: два чотиривірші і два тривірші або три чотиривірші й один двовірш. Сонети писали Данте і Петрарка, Ронсар і Шекспір, Пушкін і Міцкевич, Франко і Зеров. Віддаючи данину традиційним сонетним формам, майстри поетичного слова намагалися розширити змістові та формальні межі сонета. Серед таких майстрів — Райнер Марія Рільке.
Для Рільке сонет так само змінний, як і Всесвіт. Змінюваний у Рільке сонет нібито підкреслює змінність
|
|
