|
Хто з сонму ангелів вчує мій клич, коли скрикну? Хай би якийсь і почув, і притис би мене раптом до серця,— я згину тоді, бо сильніший він є від мене. Адже ж красота — не що інше, як початок жахливого. Ми іще терпим його і дивуємось дуже, чому красота не воліє знищити нас. Кожен бо ангел — жахливий.
От я і стримуюсь, от я й ковтаю волання
темних плачів своїх. Ах. чи хто-небудь
ще нам потрібен? Ангели — ні. люди — ні.
навіть тварини, які найспритніші,— ті знають.
що почуваєм себе ми не зовсім, як вдома,
в усвідомленім світі, з якого лишилось нам, може,
дерево, бачене нами щодня десь над яром.
та ще й дороги вчорашні, і пещена нами
відданість наша отій застарілій звичці,
що уподобала нас, і лишилася, і не відходить.
(Переклад Миколи Бажана)
Поезія Рільке веде читача до нових емоційних зрушень і до інтелектуального осягнення Всесвіту. В його поезії є все: холод філософської містики; «дуже тонкий, дуже чуйний, дуже емоційний зміст» (М. Бажан); пошуки Бога — і богоборство; самотність, зневіра, розчарування — і віра в життя. Саме тому кожний може взяти із поезії Рільке саме стільки, скільки взяти спроможний.
Рільке — для всіх і для кожного зокрема.
Багатство поетичної палітри Рільке, щедрість його людської душі владно приваблювали до нього, а його геній викликав поштиве захоплення. Рільке як поет зійшов на такі вершини, яких мало кому дано досягти. «Що після Вас залишається робити поету? — запитувала Цветаева і сама давала відповідь: — Можна перебороти майстра (наприклад, Гете), але перебороти Вас — означає перебороти поезію... Ви — нездоланне завдання для прийдешніх поетів».
У 1899 році Рільке слушно зауважив: «На рубежі віків мій вік тече». Так, Райнер Марія Рільке народився через чотири роки після Паризької комуни, а помер за сім років до того, як Німеччина занурилася у безодню фашистського варварства. Він був свідком першої світової війни, розпаду Австро-Угорської імперії, революційних потрясінь початку століття. З трагічного сприйняття себе і світу народжувалася висока і мудра поезія
|
|
