|
|
У 1902—1911 роках Рільке живе у Франції. Париж вразив його насамперед новаціями у живопису. Під впливом Огюста Родена малюнок поезій Рільке став пластичнішим. а форма поетичних творів — доверше-нішою. Рільке писав: «Париж став основою моєї волі до зображуваного». Згодом Рільке дедалі частіше звертається до традицій класичної німецької поезії, в першу чергу Фрідріха Гельдерліна (1770 — 1843). Цей німець кий поет-романтик у своїх одах, ліриці, у філософській трагедії «Смерть Емпедокла» втілив прагнення людини до злиття з природою, космосом. Він вбачав у античності ту велику гармонію, якої не знаходив у тогочасному суспільстві. Гельдерлінівське світовідчуття імпонувало Райнеру Рільке.
У «Дуїнезьких елегіях» (збірку було надруковано у 1923 році) поезія Рільке набуває філософського звучання, а тяжіння до античності стає виразнішим. Саме в цей час Рільке активно розвиває жанр елегії, сонета, оскільки його приваблюють чітко організовані поетичні форми. Рільке йшов до висот майстерності...
У грудні 1925 року Західна Європа вшановувала п'ятдесятирічного відомого поета Рільке. Він уже сприймався сучасниками як велетень поезії, як храни-тель багатовікової поетичної культури Європи.
Рільке перетворився на символ не лише усамітненого поета, котрий цурався побуту, щоб пізнати суть буття, а й творця високої духовності, якої так бракувало в реальному житті.
У 1926 році зав'язалося листування Райнера Рільке, Бориса Пастернака і Марини Цвєтаєвої. То був величний духовний союз трьох поетів, трьох геніїв XX століття. Їх єднала спорідненість душ, вони прагнули творити досконале мистецтво у цьому далеко не досконалому світі.
Рільке увібрав поетичний досвід культур різних народів, багатьох поетів, щоб створити свій власний і неповторний поетичний світ.
Поезія Рільке сповнена музикою і ліризмом. Глибоко філософічна й інтелектуальна, вона поєднує, здавалося б, непоєднуване: емоційно пристрасне слово з раціональною думкою. В його поезії сутність речей пізнається не за їх поверховим вираженням, а за внутрішнім єством, адже у кожному явищі є святість і гріховність, добро і зло. З «Дуїнезьких елегій»:
|
|
