|
Для стилю Верлена характерна майже повна відсутність дієслів. Іменник, що означає предмет, це як мазок пензлем. Наприклад, вірш «Валькур» із циклу «Бельгійські краєвиди»:
Місто цегляних Дімків чепурних — Парам коханих Затишно в них!
А ресторани, Бари, пивні, Служки старанні І чарівні!
(Переклад Миколи Лукаша)
У віршах Верлена панує мінорна тональність. Ліричний герой — у відчаї, в зажурі, самотній, змучений докорами совісті. Навколишній світ сповнений жахливими передчуттями, страшними образами. Місяць у цьому світі «траурний» («Морський образок»), захід сонця забарвлено у колір пожежі та крові («В лісах»). Герой вірша «Nevermore» зізнається, що у всього сущого є зворотний бік: всередині чудового плода ховається черв'як; кохання несе не лише радість, а й біль; щастя — то крилатий мандрівник, який уникає зустрічі з людьми.
Декадентські мотиви у творчості Верлена міцніють у другій половині 70-х років. Ліричний герой занурюється в апатію; його не цікавлять ні світ, ні люди; він не розрізнює добра і зла; він стомився від життя і чекає на смерть, як на рятівницю. Ці мотиви звучать у збірці «Мудрість». Тут оспівування смерті, яка несе людині вічний спокій, переплітається з мотивом потойбічного життя.
Настає дегуманізація мистецтва.
Наприкінці 80-х років Верлен виявляє інтерес до світу речей, до плоті. Остання (видана вже по смерті поета) збірка віршів так і називалася: «Плоть». У художній манері з'являються моменти відходу від символізму; світ стає одновимірним. Дегуманізація поглиблюється, духовність поступається місцем тілесному, в поезії Верлена починають володарювати еротичні мотиви й образи; пора творчих відкриттів лишається позаду. Творчий шлях Верлена практично завершений: за останні роки він не написав уже нічого, гідного його великого таланту.
|
|
