|
Відсутність ознак матеріального виявляється і в небажанні поета відтворювати предметні подробиці, деталі. Характерним є погляд ліричного героя з вікна вагона: все лине стрімко повз нього, як і враження, що виникають і щезають раптово.
Поезія Верлена нематеріальна, в ній втілено чисту духовність, передано стан душі поета, його сум і тугу. У вірші «Сонце на спаді» (із циклу «Сумні пейзажі») в одному образі поєднуються опис душевного стану ліричного героя і зачарування сонцем, що заходить. Деталі зовнішнього світу — лише символи, які дають змогу відчути стан душі, настрій ліричного героя. Природа і людина зливаються в одному образі, в одному єстві.
Знаменита «Осіння пісня» із циклу «Сумні пейзажі» є водночас і осіннім пейзажем, і «пейзажем душі» «Мертвим листком» осіннього листопаду стали і природа, і поет. «Пейзаж душі» — то вже сфера імпресіонізму.
Неголосні Млосні пісні
Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі,
В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли —
Б'є годинник: Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
(Переклад Григорія Кочира)
Меланхолія — не тема поезії Верлена, а його власний стан, визначальна риса його світосприйняття. Ритміка вірша, його звукопис — усе має свій сенс. У вірші, як у музичному творі, паралельно розвиваються дві самостійні теми, пов'язані спільними емоціями, — пейзажна й інтимна. Крізь легку, летючу, прозору інтонацію, акварельну чистоту поетичних барв проступають душевна мука і неспокій Верлена, його біль і страждання. Верленівське світовідчуття трагічне, та його, поета, природна стихія — тиха зажуреність.
Апогею ці мотиви досягають у «Романсах без слів» Вдивляючись у навколишній світ, поет бачить його
|
|
