|
його сповідь, це, за словами Максима Горького, «від чайдушний крик, біль чулої і ніжної душі, яка прагне світла, прагне чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоче любити людей і не може*. Трагізм світосприйняття Верлена відчувається не у вибухах відчаю, а в м'якому сумі:
Життям утомлена, пройнята жахом смерті.
Моя душа — мов бриг, що поміж хвиль і криг Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.
Перший розділ збірки «Сатурнічні поезії» називається «Меланхолія». Причини своєї меланхолії Верлен визначає так: «втомився», «не вірю в Бога», «глузую із людей», «сміюсь над мистецтвом».
Оскільки лірика Верлена — це поезія натяків і напівтонів, у ній зовнішній світ позбавлений матеріальних ознак і прикмет.
Відсутність ознак матеріального зовнішнього світу особливо помітна у пейзажних віршах. Поет віддає перевагу чорному та чорно-бурому небу, яке занурює все живе і неживе у цілковитий морок і дає змогу побачити предмети лише на мить, нанриклад при світлі блискавки у вірші «Морський образок»:
На суворе море,
Що всю ніч шумить. Місяць ледь струмить Сяйво, ніби хворе;
В темних небесах Хмариво безкрає Раз за разом крає Блискавки зигзаг.
Світу, який оточує героїв Верлена, властива непев ність: у ньому немає місця яскравому світлу, там завжди напівприсмерк. Ось вірш «Нічне враження»:
Ніч. Дощ і темрява. У небо сіре, млисте
Шпилями й вежами стримить готичне місто — Даль сивим мороком його вже повила.
(Переклади Миколи Лукаша)
У поезії Верлена — не лише темінь, що розмиває чіткі обриси предметів, а й образи туману, вітру, нечіткі відображення у водному плесі.
|
|
