|
Не клопочись добором слів.
Які 6 рядки без вад бриніли?
Бо наймиліший спів — сп'янілий:
Він невиразне й точне сплів...
І серед кольорів для Верлена найважливішими е напівтони і відтінки:
Люби відтінок і півтон,
Не барву — барви нам ворожі: Відтінок лиш єднати може Сурму і флейту, мрію й сон.
Верлен визнає вірш крилатий і плинний, що вабить у далечінь, на пошуки. Останню строфу поет завершує іронічним вигуком: «А решта все — література!»
Верлен зневажливо називає «літературою» все те, що, на його думку, є книжним, штучним, риторичним, позбавленим волі й життя. Вірш, за Верленом, має цінність лише тоді, коли спрямований до небес, до надприродного:
Щоб вірш твій завше був крилатий, Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари віє вітерець...
(Переклади Григорія Конура)
Об'єктивно Верлен змикається із символізмом як за відчуттям життя і світоглядом, так і за особливою естетикою: світ втаємничений і дивовижний, у всьому кінцевому відчувається подих безкінечності, безкінечне — у світі і в душі людини.
Нове відчуття світу і людини, що з ним прийшли в літературу поети-символісти, було покладено в основу нової естетики і нових художніх форм. Заглиблення в особистість людини, витонченість індивідуальних переживань, розвиток емоційності — усе це вимагало від поета нових слів і нової техніки віршування. Поезія ставала більш музичною, замість логічно прозорих понять — натяк і напівтон.
Верлен пише, що він прагне нової поетичної системи, хоче, щоб вірші були мелодійними.
Поезія Верлена індивідуалістична. Особистість поета, його настрій і світосприйняття — головна поетична тема його творчості. Всі поетичні книги Верлена — це
|
|
