|
навіть злість.. » Генріх Фемель начебто відгороджується цим сміхом від тих явищ, що не можуть його задовольнити. Завдяки сміху, іронічному, навіть саркастичному, він начебто підноситься над оточенням. Це заспокоює його, дає змогу не почувати себе причетним до всіх тих жахів, що поступово стали звичайною справою для його співвітчизників.
Підсвідомо Генріх Фемель відчував, що повинен поводитись інакше: «... я чув, як унизу мій чотирирічний син співав: «Мені гвинтівку дай, мені гвинтівку дай...» Мені треба було б зійти вниз і відшмагати його на очах у моєї гордої тещі, але я не зійшов і не заборонив йому співати... й вигукувати: «Французові смерть! Англійцеві смерть! Росіянинові смерть!»
Що стосується Роберта Фемеля, то і його не виправдовують ні фашистський полон, ні своєрідна помста. Найбільшу активність він виявив, коли став на захист Шрелли ще в період навчання. Саме ця подія зумовила його поведінку й долю в роки війни. А коли війна скінчилася, Роберт відгороджується від зовнішнього світу грою в більярд, під час якої до більярдної допускається лише Гуго, та червоною карткою, де чітко вказано, кого він завжди радий бачити. В його «Конторі зі статистичних розрахунків» навіть не встановлено годин для зустрічей з клієнтами: вони листуються. Його контора — ніби нерухомий острів у бурхливому морі. Таке враження складається завдяки контрастному протиставленню «вуличного гамору й бруду» тому «бездоганному ладові, що раз і назавжди був заведений бездоганно вбраним і бездоганно ввічливим шефом». Слова «життя» й «лад» тут сприймаються як антоніми. У підтексті читаємо: не може чесна людина роками підтримувати один і той самий лад, коли на вулиці вирує життя.
Отже, найбільше претензій автор роману пред'являє представникам німецької інтелігенції. Саме вони мають першими побачити і розібратися в тому, що діється на рідній землі, перед їхніми очима. «Невже ви всі посліпли?» — запитує Шрелла Роберта. Ця сліпота понад усе лякає письменника. На інтелігенцію покладає він місію здійснення волі Господньої: «Паси ягнят Моїх!» Фактично це заклик діяти, робити все, щоб повернення минулого стало неможливим.
Генріх Фемель не обмежився розправою з абатством, зробленим із солодкого тіста. Він відмовився від сні-
|
|
