|
СОВІСТЬ ПАЛАЮЧОГО КОНТИНЕНТУ. Габріель Гарсіа Маркес — один із найвідоміших у світі письменників Латинської Америки. Гарсіа Маркес живе стражданнями і болями свого континенту, який довгі роки палає в громадянських війнах. Обов'язком митця він вважає втручатися в усе, бо «в світі, в якому ми живемо, не брати активної участі в політичній боротьбі є злочином». Ще молодим журналістом він боровся проти терору в своїй рідній Колумбії, вітав падіння диктаторського режиму у Венесуелі і перемогу кубинської революції. Його мрією є світ без злиднів і поневолення.
Як кореспондент колумбійської газети Гарсіа Маркес об'їхав Західну Європу, жив у Парижі, Римі, Лондоні, Гавані, Нью-Йорку, потім оселився в Мехіко. Саме тут він написав славнозвісний роман «Сто років самотності».
Уже у перших трьох творах Гарсіа Маркеса — «Опале листя» (1955), «Полковникові ніхто не пише» (1958), «Лиха година» (1961) — центральною стає тема самотності, а місцем дії — колумбійська провінція. Фантастика фольклорного походження як суттєвий елемент оповіді вперше з'являється у його творчості у четвертій книзі — збірці оповідань «Похорон Великої Мами» (1962). Велика Мама — родоначальниця містечка, наділена надлюдськими рисами і надзвичайною славою: на її похорон прилітає навіть сам папа римський. Тут присутні президент республіки, видатні політики, а також створені народною уявою легендарні персонажі.
Роман «Сто років самотності» (1967) ніби синтезував творчі досягнення письменника: у його назві проголошується тема, яку Гарсіа Маркес вважав основною у своїй творчості; дія роману відбувається у провінційному колумбійському містечку Макондо; фантастичне нарешті поєднується з реалістичним. Гарсіа Маркес, якого не задовольняла традиційна форма роману, його описовість, прагнув створити «абсолютно вільний роман, цікавий не тільки своїм політичним і соціальним змістом». І знайшов свою золоту жилу — фольклор.
Розкриваючи витоки своєї творчості, письменник насамперед згадує дитинство — цей «початок початків»: «Я виріс в Аракатаці, селищі на узбережжі поблизу Санта-Марти, у великому будинку. Мій дід був солдатом громадянських воєн Колумбії. Це була незвичайна людина, найнезвичайніша з усіх, кого я тільки
|
|
