|
|
коли студент Гарсіа Маркес прочитав оповідання Фран-ца Кафки «Перевтілення», в якому йдеться про те, як людина перетворилася на якусь комаху, він з подивом подумав, що саме так розповідала дивовижні історії його бабуся. А ще пізніше письменник зізнався: «Я зрозумів, що властива їй манера розповідати і багатство образів найбільше сприяли правдоподібності оповіді. Застосовуючи цей спосіб, я й написав «Сто років самотності» .
В романі Маркеса, як і в творах Кафки, фантастичне подається як звичайне, буденне. Такий спосіб оповіді в літературознавстві дістав назву магічного реалізму. Тільки, на відміну від Кафки, чия фантастика є породженням авторської свідомості, фантастика Гарсіа Маркеса здебільшого фольклорного походження. В романі «Сто років самотності» багато біблійних міфів, народних легенд, казкових сюжетів, казково-поетичних образів та асоціацій. Поява казки у романі вмотивована, адже всі події подаються через світосприйняття восьмирічної дитини, яка наслухалася бабусиних розповідей. Тому «Сто років самотності», де дійсність переломлюється через народну свідомість, за словами письменника, е цілісним літературним свідченням усього, що цікавило його в дитинстві.
Якщо магічний реалізм Гарсіа Маркеса пов'язується з творчістю Кафки, то містечко Макондо нагадує Йок-напатофу Уїльяма Фолкнера. Макондо з'являється на сторінках майже всіх творів Гарсіа Маркеса, починаючи з першої повісті «Опале листя».
І ще на одну літературну традицію не можна не звернути увагу: Гарсіа Маркес і Франсуа Рабле (автор «Гаргантюа і Пантагрюеля»). Роману «Сто років самотності» притаманна надмірність багатьох подій і образів, характерна для гротескної манери письма Рабле. А щоб читач усвідомив цю традицію, Гарсіа Маркес вдається до прямої підказки. В кінці його роману з'являється новий персонаж — Габріель Маркес, у якого є наречена, що має таке саме ім'я і походження, як і дружина автора: Мерседес, дочка Власника аптеки. Про Габріеля також повідомляється, що він з повним виданням Рабле зібрався їхати до Парижа (це ще одна автобіографічна деталь). Проте Гарсіа Маркес не тільки наслідує Рабле, а й послідовно переосмислює та пародіює його: надмірний, розкритий для космосу світ, у якому живуть герої Рабле, звужується в автора «Ста років самотності» до
|
|
