|
один яскравий приклад втілення композиційного прийому «стислого часу».
Серед тих, хто прийняв «причастя буйвола», і фашист Вакера, й м'ясник Грец, і боннський міністр М. їм відведено небагато місця, але у творенні символіки роману ці образи мають важливе значення. Так, мотив м'ясної лавки Греца виникає з перших сторінок твору. Зі свинячих туш, що їх вивішує Грец на продаж, капає кров на асфальт. Про це автор нагадує кілька разів. Пізніше читач дізнається, що Грец видав фашистам рідну матір, тобто став її вбивцею, пролив її кров. Але викриття Греца — це не головна мета, яку переслідує Белль, раз у раз зосереджуючи увагу на скривавлених свинячих тушах. Вони символізують зловісне минуле й тривожне сьогодення. Цей місток виразно вимальовується:
«...а по той бік вулиці Грец саме вивісив перед дверима забитого дикого кабана, і свіжа, темно-червона кров скапувала на асфальт. Потім вів розвісив навколо величезного кабана фазанів, куріпок і зайців, ніби оздобивши його ніжним пір'ям птахів і м'якеньким заячим хутром. Грец щоранку вивішував убитих тварин, і завжди так, щоб їхні рани було видно перехожим... Я бачив там убитих тварин і в тисяча дев'ятсот восьмому році, і в тисяча дев'ятсот дев'ятому... Я завжди бачив їх, п'ятдесят один рік поспіль, і бачу й тепер...»
Усе, що роблять персонажі роману 6 вересня 1958 року: порядкують в особистому архіві Генріха Фемеля, грають в більярд, їдуть автомобілем, дивляться, як відбудовується абатство, збираються за святковим столом — відбувається ніби на тлі минулого, отрута якого й досі наприкінці п'ятдесятих, нівечить людські душі, впливає на поведінку німців. Симптомів фашистської реставрації так багато, що забути минуле просто неможливо. Старому Йохену навіть «іноді здається, що вони все ж таки перемогли». Як же інакше сприймати паради, що їх влаштовує фашистсько-реваншистська спілка солдатів і підтримує боннський уряд в особі міністра М. ?!
Шрелла, спостерігаючи те, що діється, зізнається Робертові: «Тут мені страшно. Не знаю, може, я помиляюсь, але люди, що їх я бачу в цьому місті, здаються мені анітрохи не кращими за тих, від яких я колись тікав». І Роберт погоджується: «Думаю, що ти не помилився».
Викриваючи негативні явища у житті суспільства, Генріх Белль вдається до сатиричного гротеску. Спос-
|
|
