|
|
бутнього, бо забуття минулого може призвести до непоправного.
В основу роману покладено композиційний прийом, який літературознавцями визначається як «принцип стислого часу». Саме завдяки такому прийому і вдається вмістити в один день три етапи німецької історії XX століття. В романі немає звичного сюжету. Твір побудовано як мозаїку, що складається із внутрішніх монологів героїв. У цих монологах спливають і переплітаються спогади різних років. Письменник іноді знову і знову повертається до однієї події. Такою подією стає, наприклад, вчинок сина Генріха Фемеля — Роберта, який висадив у повітря абатство Святого Антонія. Роберт Фемель сприймає цю споруду не як пам'ятку архітектури, а як символ старої Німеччини. Тієї Німеччини, що спричинила смерть дорогих йому людей, змусила його тікати з рідного дому, зробила з його матері божевільну, позбавила його радості буття. Руйнування абатства для Роберта Фемеля — це помста за тих, хто сам вже нічого не може вдіяти, це виконання свого обов'язку німцем, для котрого дуже багато важать такі поняття, як чесність, порядність, совість.
Коли американський офіцер запропонував пояснити, що спонукало його за три дні до кінця війни знищити культурно-історичну пам'ятку, Роберт Фемель не зміг цього зробити.
Якби він сказав, чому зробив це, в його словах було б уже мало правди... Як він міг сказати, що чекав на ту мить п'ять з половиною років війни, чекав, коли абатство ніби сам Бог віддасть йому в здобич? Він хотів спорудити пам'ятник із пороху та руїн тим, хто не мав культурно-історичної вартості, тим, кого ніхто не беріг.
Справді, як пояснити, чому син знищив те, що було створено батьком, що дало останньому дорогу в життя, на що було витрачено стільки сил, таланту, часу, що стало ніби постійним супутником родини Фемелів? Часто Роберт Фемель запитує себе: «Чи знає старий правду про абатство?» Запитує себе і Генріх Фемель:
«Це не ти, Роберте, висадив абатство й побоявся мені сказати? Вираз твоїх очей, твої жести під час огляду будівель зрадили тебе. Але мене це не зачіпає — може, ти тоді думав про того хлопця, імені якого я так і не дізнався... про офіціанта на прізвище Гроль, про ягнят, яких ніхто не пас і ми теж не пасли... Превелебний отче... повісьте на монастирі табличку: Побудував Генріх Фемель 1908 року, на двадцять дев'ятому році життя. Зруйнував Роберт Фемель 1945 року, на двадцять дев'ятому році життя».
|
|
