|
|
рігав, як служителі церкви підтримували владу «буйволів». Саме тому абатство, ченці якого зрадили своєму покликанню і співали пісні, що прославляли ненависть до людини, стає втіленням страшного минулого Німеччини.
Як символічна розправа з минулим сприймається фінальна сцена роману. Генріх Фемель, творець абатства Святого Антонія, заносить ніж над тортом, що є макетом цього абатства: «Він найперше зрізав баню з церкви й подав тарілку Робертові». Символіка пронизує увесь роман «Більярд о пів на десяту».
Стрижнем, на якому тримається весь сюжет, стає поділ персонажів на три групи. Дві з них контрастно протиставлені одна одній. Це ті, хто прийняв «причастя буйвола», й ті, хто прийняв «причастя ягняти».
До першої групи належить Нетлінгер — в минулому завзятий гітлерівець, а тепер сановник в уряді ФРН: «... велика цяця, переможець, перед яким ніхто не встоїть, метр вісімдесят дев'ять, сивий, сорок з гаком років, костюм із тканини урядової якості». Саме цей респектабельний пан у минулому переслідував Шреллу, брав участь у знущаннях над ним. Тепер його поведінка змінилась. Але немає підстав думати, що й переконання стали іншими. Цей недобиток гітлеризму пристосовується. Тепер він навіть допомагає Шреллі вийти з в'язниці, де той опинився, як тільки ступив на рідну землю. Але машкара пристойності не може обдурити тих, кого раніше Нетлінгер намагався знищити. Портьє готелю Йохен ладен пожертвувати життям, аби не допустити зустрічі Нетлінгера з Робертом Фемелем, коли той грає в більярд. Письменникові не треба багато пояснювати читачеві або ж докладно розповідати про те, що робив Нетлінгер у війну. Йому досить передати думки Йохена, коли той побачив його: «Нетлінгер? Наче я колись чув це ім'я. Його обличчя нагадує мені щось таке, чого я не повинен був забути. Я вже колись чув це ім'я, багато років тому, і сказав собі тоді: «Запам'ятай його, Йохене, закарбуй собі в пам'яті». Але я вже забув, чого саме хотів його запам'ятати. Так чи так, а будь насторожі. Тобі б занудило, якби ти знав, що він уже досі накоїв, ти б до самого свого скону не переставав блювати, якби побачив той фільм, який йому покажуть у день страшного суду,— фільм його життя; він із тих, що наказували виламувати у трупів золоті зуби й відрізати волосся в дітей». Це ще
|
|
