|
У «Чорноліссі» звучать і трагічні мотиви. Жорстокий світ породжує в уяві поета жахливі образи: його власний письмовий стіл нагадує катафалк, що «застиг у своєму траурному блиску, наче реквієм дерев'яний, наче монумент сліз» («Про мій стіл»). Герой вірша «Пси» порівнюється з бездомним собакою, диким і злим. І не тільки він почуває таку безнадійну самотність у цьому світі.
Буденні предмети і явища набувають рис фантастичних. У сатиричних творах поет часто вдається до гіперболи і гротеску. У вірші «Перукарі» подається яскрава картина нудного, бездумного життя:
Сівши під стіни, тихо ведуть вони розмову, Ждуть на клієнтів, їх немає, тож нудяться. Чешуться знову, голяться знову, знову, знову. Знов розмовляють, потім дрімають і будяться.
(Переклад Дмитра Павличка)
Сповнений гнівним сарказмом і вірш «Гуляння». Неприйняття жахів страшного світу породжує у поета бажання, закривши щільно віконниці життя, віддати себе у важкий полон сну, що застеле очі туманом дитинства («Втома»).
Поет шукає притулку в природі («Строфи про пізнє літо»), протиставляє її міській цивілізації («Картопля»).
Однак, благаючи свого парнаського коня віднести його до Чорнолісся, поет не сподівається втекти від життя («Кінь»):
Мають там птиці, б'ють блискавиці. В полум'ї вічна вітчизна.
(Переклад Максима Рильського)
Поет прагне, щоб його слово передавало біль його співвітчизників і стогін земного лона. Згоден, щоб «серце знищила» його «з пером рука» («Відповідь»), аби люди почули й зрозуміли поетові слова.
Головним твором періоду еміграції стала поема «Квіти Польщі». Це велика поема-спогад, поема-роздум, поема-підсумок. Роботу над нею Тувім почав у Бразилії в листопаді 1940 року і закінчив у 1944 році. Поема дуже своєрідна, в ній переважає глибинне ліричне начало, подається не стільки опис подій, свідком яких
|
|
