|
був сам автор, скільки сприйняття цих подій поетом в різні пори його життя: маленьким хлопчиком, юнаком, дорослою людиною. Поема значною мірою автобіографічна: її ліричним героєм є сам автор. Звичайно, деякі події сприймаються і осмислюються через відстань у багато років, автор розставляє акценти дещо інакше, ніж у збірках віршів, що вийшли друком раніше. Рядки поеми Тувімові диктує біль за батьківщину та співвітчизників. Сюжет її трагічний: городник Дзевєрський віддає свою доньку Зоф'ю заміж за царського поручика Костянтина Ілганова; той бере участь у придушенні демонстрації лодзинських робітників у 1905 році й гине; дочка помирає від пологів, залишаючи батькові маленьку Анелю. Під час першої світової війни Дзевєрський служить у польському легіоні. Щоб спокутувати гріх зятя, він намагається відшукати сина вбитого Костянтином робітника і стати його опікуном. Життя Анелі складається важко. Вродлива дівчина стає коханкою фабриканта, в якого вона служить.
Однак сюжетна лінія розвивається непослідовно, часто губиться, не має основного значення. Справжньою серцевиною поеми є вінок ліро-епічних віршів, бо для автора найважливішим є не зображення тих чи інших подій, а те, як вони відбилися на долі простих людей та самого митця.
Роздуми поета над проблемами довоєнної Польщі, оцінка подій очима небайдужої людини, прагнення об'єктивно осягнути минуле, мрії та плани щодо майбутнього вітчизни — головні мотиви поеми Тувіма. У ліричних відступах автор виявляє силу своєї любові до рідної землі: «Вітчизна — мій дім, а інші країни — готелі». Найекзотичніші квіти Бразилії не можуть викреслити з пам'яті ніжні й прекрасні польські квіти. Спогад про бузок Варшави гіркий, тому що ним пахла перша весна неволі, та бузковий запах жаданий, бо вдихнути його поет сподівається в Польщі, яка вже буде вільною від фашистів.
Любов до батьківщини невіддільна від ненависті до її гнобителів. Талант поета-сатирика з новою силою виявляється на тих сторінках поеми, де зображено гітлерівців, яких автор називає бандитами, грабіжниками, мерзотниками, катами.
Неперевершеним сатириком виступає поет і тоді, коли описує Лодзь міщанську. Її символом стає навіть не троянда, а «трояндочка», причому «непримітна»,
|
|
