|
|
|
|
|
|
|
|
|
«Я втратив вміння говорити»,— такий вирок виносить собі Рембо і прирікає себе на мовчання.
«Сезон у пеклі» — єдина книга, яку Рембо зміг видати. Інші твори були надруковані в середині вісімдесятих років, коли французькі поети-символісти усвідомили себе продовжувачами традицій Поля Верлена та Артюра Рембо.
|
|
|
|
|
|
Гійом Аполлінер
(1880—1918)
У березні 1902 року на сторінках французьких газет уперше з'явилось ім'я Гійома Аполлінера. Саме так, переробивши на французький кшталт перше й останнє із своїх імен, підписався під оповіданням «Ересіарх» Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій Костровицький. Позашлюбний син російської підданої Ангеліки Костровицької та італійського офіцера Франческо д'Аспермона, він народився в Римі 26 серпня 1880 року. Батько Ангеліки, поляк за походженням, штабс-капітан російської армії, був змушений залишити родовий маєток під Новогрудком (у Білорусії) після поразки Польського повстання 1863—1864 років проти царської Росії.
До дев'яти років Аполлінарій Костровицький мешкав у Італії, наступні десять років жив у Монако, часом виїжджаючи з матір'ю до Ніцци або Канн. З 1899 року Костровицькі осіли в Парижі. В офіційній картці реєстрації іноземців у Аполлінера в графі «національність» позначено: «Італієць. Росіянин».
Великий французький поет залишався у Франції «іноземцем» майже все своє життя. Лише 17 березня 1916 року він нарешті отримав французьке громадянство. І сталося це за тиждень до його тяжкого поранення в голову на фронті: йшла перша світова війна, й Аполлінер брав у ній участь. Друзі не впізнавали колишнього Аполлінера, постійного відвідувача паризьких кав'ярень та барів, представника столичної богеми, у піхотному офіцерові, який приїхав до Парижа у відпустку з фронту. Зберігся портрет Аполлінера, зроблений Пабло Пікассо під час цієї відпустки.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
