|
говорить про соціальні причини людських трагедій. Досліджуючи причини і наслідки (а саме цього не цурався
Е. Золя), автор «Терези Ракен» підкреслював у Лорані його непереборне бажання розбагатіти за будь-яку ціну і показував, що драма Терези багато в чому зумовлена тим холодом і егоїзмом, які панують у суспільстві.
Так, за своїми основними принципами «Тереза Ракен» — роман натуралістичний. Але в ньому містився зародок подальшого розвитку художніх принципів письменника. Вже менше ніж через рік після «Терези Ракен» Е. Золя наголошував, що для створення справжнього роману потрібно дослідити суспільство в різних його проявах й описувати його в різних аспектах.
У 1868 році Золя вирішив написати про сучасну йому добу, створити її художню панораму. Так з'явився 20-томний цикл романів під спільною назвою «Ругон-Маккари. Природна і соціальна історія однієї сім'ї часів Другої Імперії». У ньому досліджується історія сім'ї Ругон Маккарів — роду, який заснувала безумна Аделаїда Фук (у першому шлюбі — дружина селянина Ругона, у другому — п'янички Маккара). Нащадки цього роду потрапляють у різні соціальні прошарки суспільства (в тому числі у найвищі — фінансові, політичні), але їхні долі визначаються не лише обставинами, вчинками, діями, а й спадковістю. Цикл охоплює великий проміжок часу: від зародження бонапартизму (1804) до падіння імперії та подій Паризької комуни (1871). Історія однієї сім'ї переплелася з історією Другої Імперії, а долі окремих людей — з долею суспільства. «Ругон-Маккари» створювалися протягом 22 років (1871—1893), і ці романи поєднують реалізм дев'ятнадцятого століття з реалізмом двадцятого.
Традиції Золя в XX столітті продовжили: в англійській літературі — Джон Голсуорсі («Сага про Форсай-тів»), у німецькій — Томас Мани («Будденброки») і Віллі Бредель («Рідні та знайомі»), у французькій — Роже Мартен дю Гар («Сім'я Тібо»). І справа не лише в тому, що роман-хроніка однієї сім'ї завоював літературний простір у XX столітті, а й у тому, що Е. Золя сприяв становленню нового реалізму, відмінного від бальзаківського.
* * *
Реалізм на рубежі віків поглиблює свою соціально-критичну спрямованість, а митці-реалісти розширюють сферу художнього освоєння дійсності, показують дедалі
|
|
