|
|
Чапека, «ніколи не належатиме лише історії літератури, а такою ж, а можливо, ще більшою мірою, увійде в історію людського прогресу».
В РОЗДУМАХ ПРО МАЙБУТНЄ. У першого роману Герберта Уеллса «Машина часу» довга передісторія. «Гратися» цією темою, як він сам говорив, письменник почав ще у студентські роки. Одним із перших Уеллс висловив геніальний здогад про існування просторово-часових зв'язків і про відносність часу. Щоправда, ця ідея на зламі віків носилась у повітрі. До відкриття Альберта Ейнштейна лишалося майже десять років. Освоївши проблему як учений (стаття «Жорстокий Всесвіт», вступний розділ «Машини часу»), Уеллс довго шукав художні форми для її втілення. Спочатку було кілька варіантів повісті «Аргонавти хроноса», потім — роман «Машина часу», в якому Уеллс одразу ж виявив себе зрілим майстром. Художньої цілісності було досягнуто, коли письменник поєднав у романі вигадку і реальність. «Сама по собі фантастична знахідка — це ніщо,— писав Уеллс,— і коли за цей рід літератури беруться невмілі письменники, які не розуміють цього головного принципу, у них виходить неймовірна нісенітниця і дещо екстравагантне. Кожен може придумати людей навиворіт, антигравітацію або світ на зразок гантелей. Інтерес виникає тоді, коли про все це йдеться мовою повсякденності, а всі інші чудеса геть відкидаються. Тоді оповідання стає людяним».
Композиція «Машини часу» відповідає тому принципу, якого, слідом за Едгаром По і Артуром Конаном Дойлем, дотримувався Уеллс: спочатку заявити тему, а потім дослідити обставини.
... У лондонській вітальні ведуть бесіду поважні джентльмени: Мандрівник у часі, Психолог, Молода Людина, Провінційний Мер, Медик та інші. Відсутність власних імен — це вдалий прийом, завдяки якому вся подальша розповідь від одиничної події переводиться у площину загального, всесвітнього, на міфологічний рівень. У цьому плані Уеллс виступив як першовідкривач; він умів перетворити факт на символ, міф, не втрачаючи матеріальної природи цього факту. Міфотворчі тенденції стали характерною рисою літератури XX століття (творчість Томаса Манна, Франца Кафки, Михайла Булгакова, Габріеля Гарсіа Маркеса, Чингіза Айтматова та ін.).
|
|
