|
Кількість небіжчиків перевищувала можливості цвинтаря, тому цілодобово працював крематорій: «...смердюча хвиля нагадувала, що тепер ми живемо за нового ладу і що полум'я чуми щовечора вимагає своєї данини».
Герої роману по-різному ставляться до чумної пошесті.
Священик Панлю проголошує в своїй проповіді, що Бог відцурався від грішників, що чума підштовхує людей до Бога, в чому і виявляється небесне милосердя. Праведникам нема чого боятися цієї хвороби, а грішникам «випадає воістину тремтіти».
Жан Тарру, хоч і вважає, що на землі завжди існують лихо і жертви, організовує санітарні дружини — громадську допомогу лікарям, які з усіх сил борються з чумою, тому що «треба по змозі не ставати на бік лиха».
Жозеф Гран — дрібний службовець, добра і щира людина, невдаха в житті. Для Грана повсякденна недосконалість світу не є секретом. Бажаючи хоча б подумки втекти від нього, він серед стогону вмираючих продовжує писати твір про прекрасну амазонку, дбаючи при цьому про красу стилю. Гран мріє про те, що, коли його рукопис попаде до рук видавця, той, прочитавши, скаже своїм працівникам: «Панове, шапки геть!»
Паризький журналіст Раймон Рамбер приїхав у Оран, щоб зібрати матеріал про санітарний стан міста. Він хоче якомога швидше втекти у Париж із зачумленого Орана, адже там на нього чекає кохана. Рамбер — не боягуз, він воював в Іспанії «на боці переможених» і бачив багатьох, хто марно загинув «за ідею». Тому він проголошує, що головним у житті людини є високі романтичні почуття, особисте щастя.
Цих своїх персонажів, кожний з яких втілює певну філософську ідею, автор зводить із головним героєм роману — доктором Ріє. У суперечці, бесіді, зіставленні з логікою і манерою поведінки Ріє виявляється хибність чи справедливість їхніх позицій.
Так, Гран читає свій рукопис: «Погожого травневого ранку чепурна амазонка верхи на чудовій гнідій кобилі скакала квітучими алеями Булонського лісу...» А доктор Ріє «саме цієї миті надзвичайно гостро відчув усе місто, що лежало внизу й обернулося в наглухо замкнутий світ, який роздирали страхітливі зойки». Однак
|
|
