|
ЛЮДИНА ЗЛИДНІВ І СОНЦЯ, АБО БУНТІВНИЙ МИТЕЦЬ. У 1937 році у збірнику «Ліве і праве» французький письменник Альбер Камю писав: «...мої бунти були освітлені сонцем. Злидні перешкодили мені повірити, ніби все гаразд під сонцем і в цій історії, а сонце навчило мене, що історія — ще не все. Змінювати життя — так, але не світ...» А в 1961 році у філософському есе «Бунтівна людина» Камю заявляє: «Я бунтую — отже, ми існуємо».
Альбер Камю належить до тих митців XX століття, які зробили бунт проти мерзенностей буття сенсом своєї творчості. Щоправда, бунтівна сила духу зумовила коливання Альбера Камю «зліва—вправо» (чи навпаки), але й у тих коливаннях, різких і суперечливих, була своя власна логіка: митець шукав і не знаходив своє сонце — сонце надії, людяності й добра. «Ми живемо у світі, де треба вибирати, чи стати жертвою, чи катом. Цей вибір не простий. Мені завжди здавалося, що, по суті, немає катів, є лише жертви. Безперечно, у кінцевому підсумку». До такого трагічного висновку Альбер Камю прийшов ще у 1945 році. Він мав чимало підстав для таких гірких роздумів і висновків...
Альбер Камю народився у 1913 році в містечку Мондові (Алжир). Йому було не більше року, коли він втратив батька: у першій світовій війні батько майбутнього письменника був смертельно поранений. А через двадцять п'ять років на долю сина теж випала війна — найжорстокіша і найкривавіша друга світова. І тоді Камю, вже зрілий митець і філософ, осмислюючи історію людства, визнає абсурд її провідним началом. Але це буде згодом, у 1942 році.
А поки що Альбер Камю прагне знань. Та що могла дати синові мати, іспанка за походженням, яка працювала прибиральницею у багатих? Юнакові несподівано поталанило: один з учителів місцевого ліцею, де він навчався, розпізнав у ньому обдаровану особистість і домігся стипендії для навчання Камю в університеті. У 1932—1936 роках Альбер Камю — студент Оранського університету, що в Алжирі. Тут він здобуває знання та ... сухоти: виснажлива робота і наполегливе навчання підірвали його здоров'я.
Проте злиденне буття не перетворило Камю на похмурого відлюдника з комплексом соціальної неповноцінності. Навпаки, він був людиною сонця і радості, любив життя. Жити — означало для нього творити
|
|
