|
|
говорив: «Він і справді глибокий, глибший за всі безодні й моря, набагато глибший за серце, в якому сьогодні звучить, й голосу, в якому воскресає,— він майже бездонний. Він йде від незапам'ятних племен, перетинаючи могильники століть і листопади бур. Йде від першого плачу й першого поцілунку».
У 1922 році Гарсіа Лорка став одним з організаторів фестивалю канте хондо у Гранаді.
У своїй збірці поет не імітує народну андалуську пісню. Розмір його віршів вільний, залежить від ліричного настрою. Але митець передає внутрішній, потаємний дух андалуської народної пісні. І тому важко провести межу між автором і простим андалусцем, який виплакує своє горе (вірш «Ай!»):
Зойк лишає у повітрі тінь сумного кипариса.
(Лишіть мене в чистім полю, хай поплачу вволю.)
Все на світі заломилось, залишилась тільки тиша.
(Лишіть мене в чистім полю, хай поплачу вволю.)
Потьмянілий небосхил язики багаття лижуть.
(Ой прошу ж вас:
Лишіть мене в чистім полю,
хай поплачу вволю...) «Усі вірші канте хондо,— стверджував Лорка,— сповнені розкішного пантеїзму». Їх персонажі — це повітря, земля, море, вітер, ридання. Як натягнута струна гітари, що ось-ось не витримає і розірветься, звучить крик, на який відгукується вся Андалусія (вірш так і називається «Крик»):
Од гори і до гори
еліптичний лине крик.
З оливного гаю чорна райдуга-дуга у блакитній ночі. Ай!
|
|
