|
|
Можливо, саме запальність, жар серця найбільше приваблюють у поетові. Він наче зітканий зі струн, як його улюблена гітара. Кожна струна — це почуття, яке на спілкування з навколишнім світом реагує своїм звуком, що надає відповідного емоційного настрою віршам, викликає певний образ в уяві поета. Це — інтуїтивне сприйняття світу. Асоціації поета дуже своєрідні. їх треба відчувати. У квітневому морі поета «зуби із піни, губи із неба»; у садах його поезій дмуть лимонові вітри, зірки мріють про квіти, а веселка нагадує сімох красунь; кукурудза всміхається жовтими зубами; ніч не заглядає у вікно, не спускається на землю (як ми до цього звикли), а просовує у вікно свою смагляву руку...
Не завжди читачеві зрозумілі образи поета. Гарсіа Лорка казав з цього приводу: «Нічого не поробиш. Я це саме так бачу». Йому було властиве геніальне вміння бачити й чути. Складне переплетіння асоціацій створює чарівний поетичний світ митця.
За своїм світоглядом Гарсіа Лорка — пантеїст. Для нього Бог і природа — це єдиний світ, і всі елементи всесвіту: зірки, світло, тінь, тварини, рослини — начебто складаються з однієї речовини й тому не тільки порівнюються одне з одним, а й перетікають одне в одне, постійно містяться одне в іншому. Наприклад, людське тіло порівнюється із землею. Навіть почуття у поета «зроблені» з тієї ж речовини, що і єдине тіло світу. З білої пряжі печалі можна прясти хустини; спіралі плачу здіймаються у повітря; крик залишає на вітрі кипарисову тінь. Система світоустрою в поезії Гарсіа Лорки настільки чітка, що охоплює усе суще — від зернинки до сонця. Поетичні образи Гарсіа Лорки завжди обумовлені звуковою або зоровою асоціацією. Його знаменита «Гітара» — це ціла низка звукових асоціацій:
Як заридала моя гітара,— розбилась досвітку криштальна чара.
Плаче, як вода, що рине з яру, плаче, як вітер, що жене хмару.
|
|
