|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Плаче пісок гарячий, кличе біле латаття, плаче стріла за ціллю, вечір кличе світання, плаче в голім гіллі пташка остання.
І, нарешті, образ, який робить зримим почуття, що викликане отим риданням струн:
А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!
Гарсіа Лорка прекрасно малював. Даруючи книгу своїх віршів одному з друзів, він супроводив її чудовими малюнками. Саме тому зорові асоціації переважають у його поезіях. Вони стають вихідним пунктом численних уособлень — улюбленого тропу митця. Прислухаємося, якою щемливою тугою наповнюється серце від співчуття отій красуні-троянді («Касида1 про троянду»), яка не шукає чогось конкретного, земного, а тягнеться «мовчки в небо», до незнаного. Троянда оживає. Як зрозумілі її. почуття людині, що теж завжди знаходиться на межі «між плоттю й мрією»!
Корені поезії Гарсіа Лорки — в іспанському, точніше андалуському, фольклорі. Андалусія протягом століть була під впливом багатьох культур: античної, арабської, єврейської, циганської. Усе це поєдналося в народній свідомості й відбилося в народному мистецтві. Іван Драч писав: «... коли у Лорки йдеться про Іспанію, вона для нього синонім Андалусії. Він зумів відтворити в своєму мистецтві душу іспанця з такою своєрідністю, з якою вже протягом століть не відтворював жодний інший іспанський письменник». Гарсіа Лорка не намагався копіювати традиційні фольклорні образи й формули. Для нього важливо було відтворити не місцевий колорит, а «колорит духовний», тобто народне світовідчуття.
У 1921—1922 роках поет працює над віршами, що склали збірку «Канте хондо» (опублікована у 1931 році). Канте хондо — дуже давній різновид андалуського фольклору, поетичний спів, про який Гарсіа Лорка
|
|
|
|
|
|
|
|
1 Касида — урочистий ліричний вірш, подібний до оди, поширений в арабських країнах, Середній Азії, Азербайджані та Ірані.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
