|
художника: домислити, побачити й почути недовисло-влене. Ось дзвінке циганське місто зі своїм побутом, звичаями, традиціями в «Баладі про іспанську жандармерію»:
Ой циганське славне місто! Прапори на кожнім розі, місяць жовтий, як гарбуз, і черешні у сиропі. Ой циганське славне місто, не забуть тебе ніколи! Місто мускусу і муки, вбране в вежі червінькові...
У місті свято. В його описі легко розпізнаються характерні деталі церковних свят Іспанії: «прапори на кожнім розі», «Божа Мати й святий Йосип»,— і в одному ряду з ними місцевий винороб Педро Домек зі своїми друзями. Та «вже їдуть ночоброди», що порушують це свято і несуть вільному циганському народові смерть:
Необачне сонне місто двері множило нарозтвір, як нагрянули жандарми — некликані лихі гості.
Ці реальні картини набувають характеру символічного. Вони нагадують знову і знову: життя і смерть йдуть поруч.
Майже у всіх віршах «Циганського романсеро» події відбуваються у пітьмі, коли «темна ніч упала». Вночі приходить у кузню «Місяцівна в серпанковім покривалі» й забирає із собою хлоп'ятко, за яким «плачуть, голосять цигани» («Про царівну Місяцівну»); чорні янголи смерті літають «при заході над землею», коли в роковому двобої стикаються два супротивники («Бійка»); вночі жандарми їдуть на чорних конях («Балада про іспанську жандармерію»). Ніч, чорний колір, смерть стають майже синонімами.
Визначаючи задум збірки «Циганський романсеро», дещо пізніше поет писав: «Книжка та — це власне один вірш про Андалусію, я назвав його циганським, бо то найвитонченіше визначення андалуського. Це книжка, в якій майже немає такої Андалусії, що від-
|
|
