| |
крита для ока, проте є Андалусія, що відчувається серцем. Я старанно уникав у ній циганщини. Герой цієї книжки один — біль...» Цей біль народний відчувається у кожному рядку, кожному образі, у всіх звуках та барвах, якими насичені поезії збірки. А циганки із «Сновійної балади», романсу «Циганка в черницях» і «Балади про чорну тугу» втілюють три обличчя цього болю, що зветься андалуською тугою: «Все розступається перед нею, величезною й темною, наче літнє небо. У цієї туги, що нею насичені наша кров і деревні соки, немає нічого спільного ані з печаллю, ані з томлінням, ані з жодним іншим душевним болем. Це скоріше небесне, ніж земне, почуття. Андалуська туга — боріння розуму й душі з таємницею, яка оточує їх і яку вони не в змозі осягнути».
Однією з таких таємниць є кохання. Воно, як і в «Канте хондо», весь час веде двобій зі смертю. По-різному кохають герої «Циганського романсеро». Насолодам земного, чуттєвого кохання віддають перевагу герої вірша «Чужа невірниця».
У «Сновійній баладі» описано трагічне кохання. Ми точно не знаємо, чому померла юна циганка, чому її коханий «скривавлений прийшов з Козиного перевалу». Вражає зелений колір, що з перших рядків невіддільний від образу героїні: «Я люблю тебе в зеленім. Зелен вітер. Зелен явір». Що то за барви? Чи то зелений колір нагадує про те, що красуня зовсім юна? Чи примушує очікувати на трагічну розв'язку? Чи то правда, чи то примарилося? А чи була вона, «гірка коханка», що «виглядала... з вечора до ранку»? І чому вірне кохання завжди йде поряд зі смертю?
На поверхні водозбору колихається циганка, вся зелена — тіло й коси, очі — дві срібляні склянки.
Скільки гіркоти й туги! І скільки поезії! Як бачимо, в поезії Лорки — три основні мотиви: доля (як правило, трагічна, фатально зумовлена), смерть і кохання.
Кохання є провідним мотивом збірки «Тамаритянський диван». Взяти хоча б «Газелу про негадану любов». Ніч. Двоє закоханих. Їхнє кохання — «незахищене колібрі». Яка блискуча знахідка: кохання порівнюється з найменшою в світі, найнезахищенішою
|
|
