| |
семи літер у слові «поетизм» він залишає собі перші чотири.
У 1924 році вийшов «Маніфест сюрреалізму» Андре Бретона — французького поета і теоретика літератури. Незвал зустрічався з ним у Празі та в Парижі. Термін «сюрреалізм» придумав Гійом Аполлінер. Він казав, що людина вчинила сюрреалістично (тобто надреально), коли, прагнучи відтворити рух, винайшла колесо, яке аж ніяк не схоже на людську ногу. Сюрреалістів цікавили таємниці душі людини. Оголосивши себе учнями Фрейда, вони намагалися позбавити процес творчості контролю з боку розуму, дозволити підсвідомості виявитись у художніх творах. Саме цьому мала слугувати техніка автоматичного письма (їй віддав данину і Незвал), яку теоретики сюрреалізму запозичили з арсеналу психіатрії початку століття. Але якщо Зігмунд Фрейд пропонував хворим записувати, не замислюючись, те, що приходить у голову, щоб, проаналізувавши їхню підсвідомість, встановити діагноз, то поети-сюрреалісти вбачали в автоматичному письмі засіб створення нової поетичної мови.
Саме бунтівний характер сюрреалістичного мистецтва приваблював Незвала. Крім того, його завжди цікавили таємниці творчості. Та Незвал створив власний варіант сюрреалізму, що засвідчує поетична збірка «Прага з пальцями дощу» (1936). Відкривається вона поезією «Місто веж», яку можна назвати віршем-велетнем. Готична архітектура улюбленого міста сприймається як націлені в небо пальці. Вираз «з пальцями» повторюється 55 разів («Стовежа Прага з пальцями всіх святих, з пальцями фальшу клятв, з пальцями вогню і граду ...» і т. д.). Іноді це порівняння, іноді метонімія, іноді синекдоха. Найрізноманітніші речі та явища об'єднуються в цілісний образ міста. В інших віршах збірки асоціація, поєднуючи прикмети реального міста, побачені поетом, допомагає зрозуміти таємниці прихованого, внутрішнього буття Праги.
Сюрреалісти намагалися піднятися над дійсністю. Цікавлячись передусім людиною, вони вважали, що їхній метод може дати «ключ, спроможний відчинити ту скриньку з таємними денами, якою є людина» (Андре Бретон). І в книзі Незвала реальна любов реальної людини до реального міста перетворює дійсність на міф. Ліричний герой — міфічний празький перехожий,
|
|
