|
(1873—1935)
«Якби під Круї чи Суше німецьким снарядом було розірвано на шматки піхотинця Барбюса і фронтові друзі кинули б на його тіло кілька заступів землі, то один із володарів дум нашого часу безслідно щез би під гігантськими жорнами знищення... Сьогодні молодь у Франції і далеко за її межами вбачає в Барбюсі виразника своїх найпотаємніших почуттів»,— писав австрійський письменник Стефан Цвейг у 1918 році.
У 1914 році Анрі Барбюсу минув 41 рік, коли він, автор збірки поезій «Плакальниці», двох романів («Благаючі» і «Пекло»), пішов добровільно на фронт: «за галльські інтереси проти тевтонських». Грабіжницька війна, з її безумством і брудом, постала перед письменником у своїй жахливій реальності. Саме тут, серед її згарищ, змужнів голос письменника. У верденських окопах розвіялися пацифістські ілюзії Барбюса, і він збагнув необхідність боротьби не лише проти воєн, а й проти тих, хто роздмухує воєнні пожежі.
Відійшли в минуле елегійні мотиви молодого Барбюса. На зміну почуттям самотності, розчарування, відчаю, смутку прийшла жадоба активного життя. Не витончені інтелігенти й індивідуалісти, схильні до рефлексії, а «пролетарі битв», солдати-окопники, звичайні французькі «пуалю» стали героями книги, яка викликала брутальну лайку «ура-патріотів» і здобула прихильність тих, хто в атмосфері шовіністичного психозу мав мужність не погоджуватися з офіційною політикою.
Роман Барбюса «Вогонь» (1916) з документальною достовірністю зафіксував процес революціонізації солдатської маси. Цю книгу Барбюс присвятив пам'яті своїх товаришів, що полягли «під Круї на висоті 119».
У центрі книги — доля людей, відірваних від своїх домівок, від мирної праці. «Звідки ми? — питає оповідач.— 3 різних областей. Ми з'явилися звідусіль. Я дивлюсь на сусідів: ось Патерло, шахтар з Калоні... ось Фуйяд, весляр із Сеттау». Поряд з ними — «Андре Меніль, огрядний фармацевт із нормандського містечка», Ламюз — селюк із Пуату, парижанин Барк. Це люди різних професій і вподобань. Ламюз наймитував,
|
|
