|
вливе запитання Ральф відповідає серйозно: «Тільки два. Та їх забрало море». Ошелешений офіцер не може повірити: «Двоє? Вбитих?» Незабаром з'явились інші хлопчаки, схожі на дикунів. Один із них, Персіваль, спробував відрекомендуватися офіцеру так, як він це робив раніше, назвавши своє ім'я, прізвище, адресу, номер телефону, тільки в нього нічого не вийшло: він усе забув.
Злою іронією обертається згадка про «Кораловий острів» у фіналі. Офіцер називає цю книгу, не розуміючи, як могли діти здичавіти: «... здавалося б, англійські хлопчики — ви ж усі англійці, правда? — зможуть якось краще дати собі раду».
І Ральф згадує, що на острові спочатку все було чудово.
Але острів згорів, наче купа сухих дров... Саймон загинув, а Джек... З очей ринули сльози, тіло затряслося від ридань... Під чорним димом, над знищеним пожежею островом зносився цей плач. Заражені тим самим почуттям, інші хлопчики теж стрепенулися, заплакали. Посередині брудний, розпатланий, з невтертим носом стояв Ральф і ридав над колишньою невинністю, над темнотою людського серця, над тим, як падав, перевертаючись у повітрі, мудрий, щирий друг на ім'я Роха.
Голдінг застерігає від самообману та заспокійливих ілюзій щодо раціоналізму. Він підводить до висновку, що раціоналізм як політична теорія не здатний захистити людей від варварства, бо науково-технічний прогрес сам по собі не може змінити людей на краще. Тому зовсім не випадково письменник перетворив на лютих, диких мисливців хлопчиків із церковного хору, які ще зовсім недавно в добрій старій Англії ангельськими голосами співали хвалу Господу. Можливо, автор «Володаря Мух» хотів іще натякнути на те, що в XX столітті релігія, перетворившись на просту формальність, не ошляхетнює людину. А можна також припустити, що Голдінг вбачає коріння сучасних тоталітарних режимів у єзуїтській системі мислення і виховання: «потрібно не думати, а підкорятися». Адже хористи з першої появи на сторінках роману в свідомості читача асоціюються з фашистами: одягнуті, незважаючи на спеку, в довгі чорні плащі з хрестами на грудях, вони ідуть в ногу, двома колонами, наче механізми. Ця асоціація стає виразнішою в міру того, як в образі їхнього ватага Джека дедалі дужче проступають риси жорстокого хижака, котрий проголошує, що ан-
|
|
