|
Марс; він упевнений, що дорослі все знають, що вони обов'язково врятують дітей. Роха переконаний, що ніякого Звіра, який править світом з моря чи з неба, немає і не може бути, «бо все тоді нінащо. Будинки, і вулиці, і телевізори... не було б нічого».
Автор примушує замислитися: чи на раціональних засадах будується світ дорослих, якщо вирує війна? Коли діти чекають на порятунок, на вершину гори опускається мертвий парашутист із підбитого літака — таким був «знак», що його посилає дітям світ дорослих. Тому окуляри Рохи набувають ще одного символічного значення — сліпоти раціонального оптимізму.
Антиподом Рохи є стихійний філософ Саймон. Він сам іде на вершину гори, коли інші тремтять від страху, прийнявши мертвого парашутиста за якусь надприродну живу істоту. Відомо, що сходження на гору (на Голгофу) є християнським символом страдницького пізнання і самопізнання. І на горі Саймон збагнув сутність Звіра. Він веде безгучний діалог зі страшною свинячою головою.
... Перед Саймоном на палі стримів і шкірився Володар Мух...
— Що тобі робити тут самому? Невже ти не боїшся мене? Саймон затремтів.
— Ніхто тобі не допоможе. Тільки я. А я — Звір.
Губи Саймонові з зусиллям ворухнулися і вимовили ледь чутні слова:
— Свиняча голова на кілку.
— І ви уявили, ніби Звіра можна вистежити, вбити! — промовила голова. Якусь мить чи дві ліс і все навкруги, спотворене темрявою, двигтіло від гидкого сміху.— Але ж ти знав, правда? Що я частина тебе самого? Невіддільна частина! Що це через мене вам нічого не вдалося? І сталось те, що сталось?
Знову затріпотів сміх.
— А тепер іди,— сказав Володар Мух.— Повертайся до своїх, і про все забудьмо.
Голова в Саймока загойдалася. Очі приплющилися, наче наслідуючи почвару на кілку. Він уже збагнув: зараз на нього найде оте страшне. Володар Мух надимався, наче повітряна куля.
— Просто смішно. Ти ж чудово знаєш, що й там, унизу, зі мною стрінешся. Так чого ж ти?
Саймонове тіло вигнулося, наче лук, і заклякло. Володар Мух промовляв голосом директора школи:
— Це зайшло надто далеко. Бідолашна, заблукана дитино, невже ти гадаєш, ніби розумніший за мене?
Пауза.
|
|
