|
|
ЖИТТЯ І СМЕРТЬ КОРОЛЯ ПОЕТІВ. Поль Верлен народився під знаком Сатурна. І першу свою збірку він назвав «Сатурнічні поезії». За уявленням астрологів, Сатурн — демонічна планета, що викликає у людей схильність до песимізму, туги, меланхолії. В одному із сонетів збірки «Сатурнічні поезії» Поль Верлен писав: «...моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво двадцятидворічного поета повністю підтвердилося його життям, в якому були і спроба добропорядного сімейного існування, і порив до боротьби за політичну волю, і роки ув'язнення, і пошуки Бога, і безпритульність, і злидарювання, і повільне згасання поетичного хисту, і падіння на дно паризької богеми.
Особистісне у великого митця багато в чому визначається епохальним, власні катастрофи — катаклізма-ми доби. Надривне відчуття «кінця віку» знайде своє втілення у творчості і Верлена, і чи не всіх визначних ліриків Франції кінця XIX — початку XX століття. Це відчуття не лише забарвить у присмеркові тони сповідальні вірші, а й визначить долі митців, їхній душевний неспокій, «проклятість», як скаже про це сам Поль Верлен, який почувався пасинком долі.
Поль Верлен виклав у своїх поезіях історію власної душі. Вірші почав писати ще у шкільні роки, коли намагався якнайшвидше засвоїти «дорослі» звички: почав палити і споживати абсент (алкогольний напій), хоч це не допомогло йому зрівнятися з оточенням. Поль Верлен так і не набув основної звички дорослої людини — смаку до служби, до казенної діяльності. Він любив лише поезію, захоплювався віршами Шарля Бодлера — поета з трагічним світосприйняттям, зосередженого на власній долі і своєму внутрішньому житті. Проте в поетичній техніці Верлен пішов не лише далі, айв дещо іншому напрямі, ніж Бодлер.
Уже в першій своїй збірці «Сатурнічні поезії» (1866) Верлен — зрілий поет-живописець, поет-музикант.
Ровесники Верлена, також поети, ввели його у коло літераторів, які співпрацювали в журналі майбутнього комунара Луї Ксав'є Рікара «Огляд прогресу». Верлен повірив в ідеали, що ними тут жили: свобода, рівність, братерство, необхідність боротьби з несправедливістю поетичним словом. Повірив, як віритиме і в майбутньому, й не раз сліпо віддаватиме свою душу і свій мозок, свій хист і своє серце тим, кому повірив. То була одна з найістотніших і фатальних рис особистості
|
|
