|
пташкою! Як тривожно й моторошно стає від цих ряд ків! Розумієш, що нічого не можна вдіяти — трагедія невідворотна:
... я перласті літери низав
собі з грудей, щоб винизать — навіки,
навіки-віки — сад моїх агоній,
твоє зникоме, перебіжне тіло,
кров твоїх вен у мене на устах,
твої уста — на смерть мою — стьмянілі.
Ще юнаком Федеріко Гарсіа Лорка любив брати участь у карнавалах. Йому подобалось у маскарадному костюмі блукати серед натовпу. Перевдягання, як згадує брат поета, приваблювало Федеріко не стільки можливістю пожартувати над кимсь із знайомих, скільки можливістю перевтілення. Гадаємо, саме із карнавалів почалася любов Лорки до театру. Прем'єра його першої п'єси — «Чаклунство метелика» — відбулася 22 березня 1920 року у мадридському театрі «Еслава». П'єса була настільки не схожою на те, до чого звикла іспанська публіка, що успіху не мала. Родина чекала у Гранаді вісточки про те, як пройшов спектакль. Друг батька надіслав телеграму такого змісту: «П'єса не сподобалась. Усі вважають, що Федеріко — великий поет».
Саме так, Гарсіа Лорка прославився спочатку як поет. І, як не дивно, це дещо заважало шанувальникам його таланту побачити в ньому обдарованого драматурга. Та з часом Гарсіа Лорка довів, що звернувся до драматургії не випадково, що це така сама вагома частина його творчості, як і поезія. Він написав багато п'єс, що здобули заслужене визнання. Серед них — «Маріана Пінеда» (1925), «Чарівна чоботарка»(поставлена у 1930 році), «Коли мине п'ять років» (написана у 1930—1931 роках, вийшла друком у 1954 році), «Криваве весілля» (1933), «Йєрма» (1934), «Донья Росіта, дівиця, або Мова квітів» (1935), «Дім Бернарди Альби» (завершена у 1936 році, за місяць до фашистського заколоту, опублікована і поставлена у 1945 році).
У 1931 році, після утворення республіки, Гарсіа Лорці було дозволено організувати пересувний студентський театр. Він назвав його «Ла Баррака» («Балаган») і присвятив йому три роки свого життя. У
|
|
