|
|
Без теми нацизму була б неповною панорама життя Німеччини напередодні приходу до влади Гітлера. Локамп здивований тим, що скромний фінансовий службовець, завзятий філателіст, «лагідний, як ягня», прилучившись до політики («уже місяців зо два бігає на всі передвиборні збори»), відчув себе «надлюдиною». «Справжній німець не просить вибачення! А тим паче в якогось там азіата!» — так він реагує на пропозицію Роберта вибачитись перед російським емігрантом графом Орловим.
В романі йдеться і про те, що на вулицях Берліна неспокійно: відбуваються політичні демонстрації під різними прапорами, бурхливі політичні збори, зімкнення, стрілянина, втручання поліції.
Тон оповіді підкреслено об'єктивний: оповідач — байдужа до політики людина. Тому в романі не називаються партії, чиї збори відвідують філателіст і Гот-фрід Ленц. Колії Роберт Локамп і Отто Кестер розшуг кують Готфріда, якому загрожує небезпека, то не відрізняють правих від лівих; тільки прапори та уніформа різні, а решта — те саме: «на обличчях той самий вираз непевної надії, віри і порожнечі».
Герої Ремарка вважають, що світ, хоч він і недосконалий, переробити неможливо. Політика завжди шкодить людині. Готфрід Ленц став жертвою свого донкіхотства: його вбив хлопець «у ясно-жовтих нових шкіряних крагах», спільники якого були «в чоботах армійського зразка». Ремарк не називає вбивцю нацистом, проте в підтексті це прочитується, адже деталі одягу переслідувачів Ленца свідчать про належність молодиків саме до цієї партії.
Загибель Ленца стала перевіркою життєвих принципів друзів. Вони не звертаються до поліції, хоч і запам'ятали вбивцю, а хочуть помститиея самі, бо не вірять нікому. Їх випередив трактирник Альфонс, який теж належить до братерства фронтовиків, того «таємничого братерства, члени якого скоріше загинуть, ніж зроблять кар'єру, скоріше програють, розтринькають, загублять своє життя, ніж корисливо спотворять чи забудуть недосяжний образ — той невитравний образ... який вони носять в своєму серці ще від тих годин, від тих днів і ночей, коли не було нічого, крім голого життя і голої смерті».
В оповіді про безрадісне існування трьох товаришів світлою нотою звучить історія палкого і ніжного кохання Роберта Локампа і Патриції Гольман,
|
|
