|
нею — все те, у що вони вірили. Зразу після школи — окопи, ураганний вогонь, газові атаки, каліцтва, смерть товаришів і чекання власної передчасної смерті. Війна не полишає їхньої свідомості і в мирний час, вона живе у спогадах колишніх солдатів.
Тема війни розкривається у внутрішніх монологах головного героя твору. Роберт Локамп думає про війну і в день свого народження, підсумовуючи прожиті роки, і під час відпочинку на морі:
Ми хотіли вирушити в похід проти брехні, егоїзму, .жадоби й душевної інертності, бо все це змусило нас до того, що ми пережили; ми були суворі, вірили тільки найближчому товаришеві, тільки конкретним речам, що ніколи не зраджували нас,— небу, тютюну, де ревам, хлібові й землі... Але що з цього вийшло? Все стало брехнею, забулося. А хто не міг забути, тому залишилися тільки безсилля, розпач, байдужість і горілка. Часи великих мрій, мрій людських і навіть суто чоловічих, канули в небуття. Тріумфували заповзятливі. Корупція. Злидні.
У романі відсутні докладні описи навколишнього світу. Калейдоскопічно, фрагментарно у тексті з'являються сцени із життя Німеччини кінця двадцятих — початку тридцятих років; саме у такий спосіб Ремарк створює гнітючу картину: безробіття, інфляція, невпевненість у завтрашньому дні, злидні. Голодні перед багатими вітринами продовольчих магазинів. На іподромі «люди найнижчого прошарку» закладають останнє, сподіваючись виграти. Музеї наповнюють бліді тіні: «вони боязко ходили по залах, а їхні очі бачили не картини Ренесансу або спокійні мармурові статуї античності, а щось зовсім інше». Це — безробітні. Вони стали завсідниками музеїв, бо там — безкоштовне тепло. На аукціонах люди втрачають останні надії і гендлюють безсоромні ділки нової генерації, що «не нюхали пороху», такі, як Гвідо Тіс («Шмаркач»). Якась жінка купує папугу, щоб було кого почути увечері. Ворожки та астрологи провіщають майбутнє. Люди дичавіють, кулаками за- войовують право щось заробити. «У якийсь жахливий спосіб життя звузилося до жалюгідної боротьби за існування». Самотність і приреченість, численні самогубства. «Дванадцятий на цьому тижні... Майже всі безробітні. Дві сім'ї, одна з двома дітьми. Звичайно, отруїлися газом. Сім'ї майже завжди вдаються до такого способу», - каже поліцейський, прийшовши оглянути труп дрібного службовця.
|
|
