|
вість колишніх солдатів: з'ясовується, що цинізм та скепсис — це тільки машкара, за якою — чутливі, ніжні, вірні душі. Коли у Пат почалася кровотеча з горла, Роберт телефонує Кестерові в Берлін. Він упевнений в тому, що друг знайде професора Жафе і привезе неодмінно, «якщо той не помер». І Кестер, подолавши тисячу кілометрів осіннього туману, привіз лікаря до хворої Пат. Згодом, щоб кохана Роберта могла лікуватися у високогірному санаторії, Отто Кестер продає майстерню і машину, про яку казав, що краще дасть відрізати собі руку, ніж згодиться продати. Все виявляється марним. Оповідь роману невпинно наближається до трагічного фіналу: письменник готує читача до нього, розвиваючи мотив смерті. Самогубством покінчили дрібний службовець та Гассе, якого залишила дружина. Вбито Готфріда Ленца. Вмирають молодими Хельга Гутман і красуня-іспанка Ріта.
Хвороба забирає Патрицію, яка так хотіла жити і кохати...
Глибоким символічним змістом наповнено у творі образ дощу; за допомогою цього образу письменник передає відтінки домінуючого настрою героїв. Пат ввижається, що вона помре під дощем: волога шкідлива для її хворих легенів. Дощ іде у вересні: він віщує розлуку закоханим, небезпеку для здоров'я Пат. Роберт виходить із клініки професора Жафе, де він побачив стільки страждань, а на вулиці йде дощ.
Особливого значення у Ремарка набувають картини природи. Вони постають у романі наче несподівано. Природа у Ремарка вічна і прекрасна, живе незалежно від людини своїм потаємним життям.
Ніч. Надворі почався дощ. Краплини його падали м'яко і ніжно. Вони вже не лопотіли, як місяць тому, коли падали на голі гілки лип, тепер вони тихенько шаруділи, збігаючи по молодому, податливому листячку — містичне свято, тайна перебігу крапель аж до коріння дерев, звідти вони знову побіжать угору і стануть листячком, що знову чекатиме весняними ночами на дощ.
Тиша. Замовкли вулиці, на тротуарі блимав самотній ліхтар. Ніжне листя дерев, освітлене знизу, здавалося майже білим, мало не прозорим, а верхівки мінилися, як яснобарвні вітрила.
Дослідники творчості письменника вважають, що ремарківські пейзажі у перекладах іншими мовами втрачають свою неповторну мелодійність — в оригіналі вони звучать як своєрідні молитви натхненного
|
|
