|
|
|
|
|
|
|
|
|
У 1931 році у своїй програмній праці «Сучасний театр — театр епічний» Брехт подає схему, в якій, порівнює драматичну та епічну форми театру:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Брехт вірив у майбутнє театру як філософської установи. В його драматургії політичні та соціальні тенденції тогочасної дійсності набували філософського осмислення й узагальнення.
Одним із стрижневих принципів теорії та практики епічного театру Брехта став ефект очуження. Це поняття ввів у літературознавчий і мистецький вжиток сам Брехт; то є принцип художньої творчості, який передбачає незвичне зображення звичайного (очуження слід відрізняти від поняття відчуження — соціального, економічного: відчуження людини від суспільства, дітей від батьків, працівника від результатів праці: тощо). Митець, застосовуючи ефект очуження, позбавляє вже відоме явище його звичності, побутової заяложеності, показує, його в несподіваному ракурсі. Наприклад, світова криза 1929—1932 років призвела до того, що рейнські промисловці підтримали Гітлера. Розмірковуючи над причинами приходу Гітлера до влади, Брехт пише драму-параболу «Кар'єра Артурр Уї, якої могло б не бути» (1941). В ній ідеться про те, як члени правління тресту «Кольорова капуста» намагаються отримати позику від міста, бо економічна криза їх майже розорила. Після невдалих спроб виправити своє становище вони роблять ставку на гангстера Артуро Уї. Переведення звичайного, широко відомого історичного факту в план незвичайного давало Брехтові змогу говорити не лише про певну конкретну історичну подію (хоча напрошу-
|
|
|
|
|
|
|
|
|
