|
кого громадянства. «Легенда про мертвого солдата» — не лише сатира на кайзерівську Німеччину з її прогнилими соціальними устоями. То було відверте неприйняття Брехтом насильницької моралі мілітаризованої держави. То було гнівне, безкомпромісне заперечення сумнівного права одних розпоряджатися життям інших. То було виявлення бунтівного духу єретика Брехта, який мав мужність говорити правду попри будь-які заборони й обмеження, всупереч політиці правлячих кіл, нехтуючи власним благополуччям:
Коли ж війна під гуркіт гармат Зустріла четверту весну свою. Висновку мусив дійти солдат
І загинув геройськи в бою.
Ревла канонада. Свистіла сталь. Ворог зовсім знеміг.
І кайзер відчув до солдата жаль:
Він в землю дочасно ліг.
Вже літо. Солдат спочиває лінько. Над цвинтарем сонце сія.
Якось увечері приходить військова лікарська комісія.
(Переклад Леоніда Череватенка)
І далі поет з убивчим сарказмом зображує намагання повернути солдата на поле бою. Дарма, що солдат мертвий, лікарі увіллють йому в рот вина й оживлять його; дарма, що солдат мовчить,— німий кращий за того, хто може говорити; дарма, що труп розкладається, — кадило попа розвіє сморід. Висновок готовий: «Солдат загалом годиться для війни»,
У 1933 році в Німеччині запалали інквізиторські вогнища; на них горіли книги найсвітліших умів світу. Фашизм знищував вогнем художні шедеври, нищив високу культуру Німеччини. У вогонь було кинуто і п'єси Брехта. На цей акт дикунства й вандалізму Бер-тольт Брехт відгукнувся віршем «Спалення книг», сповненим презирства і ненависті до носіїв антилюдської моралі.
Цього ж 1933 року Брехт залишає батьківщину, їде до Австрії, згодом — до Чехосдоваччини, звідти — до Франції. Нелегка доля емігрантів жене Брехта і його дружину Гелеру Вайгель далі: Данія, Швеція, Фінлян-
|
|
