|
Вія навчався на філософському факультеті Празького університету (закінчив у 1915 році) і згодом захопився філософією прагматизму, поділяючи основну тезу цієї філософської школи про множинність істин: «Кожан правий по-своєму». Час внесе корективи у погляди Чапека, але в головному він не зрадить своїй молодості: найвищою цінністю для нього залишиться право людини бути вільною і мати гідне людини життя. То була позиція інтелігента і гуманіста. У статті «Про речі звичайні» Чапек підтримав відому думку Федора Достоєвського про те, що жодна ідея не варта того, щоб заради неї було пролито хоча б одну сльозинку дитини. «Якщо я,— писав Карел Чапек,— почую плач дитини, то не стану піклуватися про світову гармонію, а побіжу подивитися, чи не сталося чогось із тим хлопчиськом, що репетує, або ж у будь-якому разі витру йому носа».
Нова епоха з її глобальними і соціальними к атак-лізмами вимагала від літератури нових засобів зображення.
Коротке перебування Чапека у Парижі дало йому змогу зрозуміти витоки поезії Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо і «ту сучасну дисгармонію, що лежить на самому дні їхніх творів». Карел Чапек був переконаний, що «мистецтво не починається з мистецтва», а народжується «від життя, від грубої дійсності світу». Проте досліджувати соціальні протиріччя Чехо-словаччини (як то робили його співвітчизники Ярослав Гашек, Марія Майєрова, Марія Пуйманова) Чапеку, з його потягом до філософського світосприймання, здавалося недостатнім. На перший план у його творчості виступають конфлікти загальносвітового значення. І головний з них — суперечності між морально-духовними цінностями людської цивілізації та науково-технічним прогресом, породженим цією ж цивілізацією. Криза гуманізму, дефіцит добра у стосунках між людьми, знелюднення людини — ось головний нерв усієї творчості Карела Чапека.
Так, збірка оповідань «Розп'яття» (1917) з'явилася під впливом вражень від першої світової війни. Чапек пояснював: «...Основний мотив «Розп'яття» — це війна і очікування дива, що вона скінчиться для нас щасливо». Але в жодному оповіданні збірки немає зображення воєнних подій, картин загибелі та страждань людей. Письменника приваблює дослідження внутрішнього сві-
|
|
