|
маху». Кафка надає неправдоподібному зовнішню правдоподібність, прагне незвичайну ситуацію трактувати як можливу в реальному житті. Письменник знайшов органічну художню форму — притчу, яка переростає у розгорнуту метафору, розгалужений символ.
Людина для Кафки — пасинок буття, незахищена і слабка істота, яка відчуває свою відокремленість від життя, тому люди і віддалені одне від одного. Подолати оту перепону між ними неможливо.
Перевтілення Грегора Замзи несподіване і безпідставне. Та воно ні в кого не викликає співчуття. Сім'я соромиться нещастя, що звалилося на неї, гидує бридкою комахою. Страшним є не саме перетворення, а реакція на нього. Батьки і сестра Грегора, для яких він був єдиною опорою, поводяться егоїстично і жорстоко, ніби він зрадив їх. Ставши комахою, Грегор зберігає людський розум і людські почуття. Він жадібно вслуховується у розмови рідних, любить матір і сестру, насолоджується грою сестри на скрипці. Він розуміє людей, а люди не розуміють його, і не тільки тому, що його мова стала незрозумілою,— рідні просто не беруть його до уваги.
Химерична картина, змальована в «Перевтіленні»,— вияв фантазії автора, об'єктивація його власного відчуття страху і самотності буття.
Автор співчуває Грегорові, який живе жалюгідним життям і помирає від голоду в своїй кімнаті, де сім'я намагається сховати його від чужих очей. Але при цьому Кафка стверджує своєю новелою думку про неможливість змінити те становище й ті умови, в яких перебуває людина. Замза став комахою, і ніхто нічого не може зробити, щоб виправити несправедливість долі, коли людину позбавлено людської подоби, і не в переносному, а в прямому розумінні. Не протестує проти такого перевтілення і Замза. Нічого не може зробити для нього і сім'я, на яку впало нелюдське випробування. Єдиний вихід для всіх — смерть потвори. Зрозумівши, чого чекають від нього рідні, Грегор погоджується, що це справедливо: «Про свою сім'ю він думав з ніжністю і любов'ю. Він також вважав, що повинен зникнути, вважав ще рішучіше, ніж сестра». Коли вранці служниця побачила його мертвим, вона вигукнула: «Гляньте, воно здохло, ось воно лежить зовсім дохле». І пан Замза так відгукнувся на смерть сива: «Тепер ми можемо подякувати Богу...»
|
|
