|
зі стилем пов'язується уявлення про цілісність художнього твору, він є втіленням єдності всіх його компонентів (образної системи, художньої мови, жанру, композиції, фабули, ритму, інтонації тощо). Стиль зумовлюється певним змістом, а сам зумовлює форму твору. Можна говорити не тільки про індивідуальний стиль, а й про стиль літературного напряму (течії).
Твір-антиутопія — жанрова форма, народжена дійсністю XX ст. Такий твір є попередженням; у ньому майбутнє (з ознаками сучасності) зображується як небажане, як те, чого слід уникнути. Цим антиутопія відрізняється від утопії, яка передбачає художнє втілення ідеалу (найчастіше суспільно-політичного) і з його позиції засуджує сучасність. Антиутопія є своєрідною художньою перевіркою політичних або наукових концепцій з метою вияву їх хибності (Євгеній Замятін «Ми», Володимир Набоков «Запрошення до страти», Джордж Оруел «1984»).
«Театр абсурду» — термін, який позначає сукупність явищ драматургії авангардизму та театру 40—60-х рр. XX ст. Поняття «абсурд» (від лат. «недоречний, безглуздий») прийшло з філософії екзистенціалізму (Альбер Камю, Жан Поль Сартр). Абсурдисти вважають головним атрибутом дійсності порушення причинних зв'язків, дегуманізацію людини та втрату нею моральної опори. Термін «театр абсурду» з'явився після паризьких прем'єр п'єс Ежена Іонеско «Лиса співачка» (1950) та Семюела Беккета «Чекаючи на Годо» (1952). Тоді і визначилась основна риса «драми абсурду» — гротескно-комічна демонстрація алогічності, ірраціональності, безглуздості форм буття (мовних також), трагічності людського існування, хисткості всіх життєвих цінностей.
Трагедія (від грец. «цапова пісня») — драматичний жанр, в основу якого покладено особливо напружений, непримиренний конфлікт, який часто завершується смертю героя. Герой трагедії опиняється перед непереборними перешкодами. Зміст трагедії зумовлює гострий конфлікт, який відображає прогресивні тенденції суспільно-історичного розвитку та моральний стан людства. Звідси піднесений характер зображення героя, філософський характер самої трагедії, яка ставить суттєві питання людського буття, руху історії («Гамлет» Шекспіра, «Фауст» Гете, «Борис Годунов» Пушкіна, «Життя Галілея» Брехта, «Кассандра» Лесі Українки).
Умовність у мистецтві — поняття, яке може вживатись у двох значеннях. По-перше, мистецтво взагалі е умовним, читач (глядач) розуміє, що герої та події породжені або до-
|
|
