|
|
Сарказм (від грец. «розриваю м'ясо») — засіб сатиричного викриття негативного в житті, особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті чи презирства до зображуваних явищ і людей. Сарказм близький до іронії, але не має прихованого значення, крім того, для сарказму характерне поєднання сміху з гіркотою і злістю. Він спрямовується на явища не тільки смішні, а й шкідливі. Яскраво виражений сарказм у творах Джонатана Свіфта.
Символізм — літературно-мистецький напрям кінця
XIX — початку XX ст. Розвинувся в умовах кризи суспільства, передчуття майбутніх соціальних потрясінь. Для символізму характерні: інтерес до проблем особистості, іносказання, орієнтація на ірраціональний бік слова — його звучання, ритм, які повинні були замінити точне значення слова. На місце художнього образу, який відтворював певне явище, було поставлено художній символ, що мав кілька значень. Символісти прагнули внести в поезію «дух музики», вважаючи її видом мистецтва, найближчим до світу таємничого. Художні відкриття символізму суттєво вплинули на розвиток літератури
XX ст.; творчість багатьох письменників-символістів увійшла до скарбниці світової літератури (Еміль Верхарн, Артюр Рембо, Моріс Метерлінк, Райнер Марія Рільке, Генрік Ібсен, Валерій Брюсов, Олександр Блок).
Соціалістичний реалізм — метод літератури, який на І з'їзді радянських письменників (1934) був визначений таким чином: «Соціалістичний реалізм вимагає від художника правдивого та історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку. При цьому правдивість та історична конкретність художнього зображення дійсності повинні поєднуватися із завданням ідейної переробки та виховання трудящих в дусі соціалізму». Слова «вимагає» та «повинні» свідчать про орієнтацію соціалістичного реалізму не стільки на вирішення художніх завдань, скільки на підпорядкування літературного розвитку ідеологічним настановам соціалістичної держави.
Література соціалістичного реалізму виникла наприкінці XIX ст. Проповідувала ідеї соціалістичної революції, ідеали справедливості та рівноправності. Найвизначніші її представники — Максим Горький, Луї Арагон, Бертольт Брехт, Анна Зегерс, Пабло Неруда та ін.
Стиль (від грец. «грифель для писання») — ідейно-художня своєрідність творчості письменника. Відома формула Жоржа Луї Леклерка Бюффона: «Стиль — це людина». Саме
|
|
