|
|
ографічний момент з художнім вимислом. Неореалізм суттєво вплинув на літературу та кінематограф багатьох країн. Найяскравішими представниками неореалізму в літературі були Васко Пратоліні та Альберто Моравіа.
«Потік свідомості» — засіб зображення психіки людини безпосередньо, «зсередини», як складного та плинного процесу. Застосування цього засобу було пов'язано вже з романом епохи сентименталізму, але самим поняттям «потік свідомості» вперше скористався американський філософ і психолог Вільям Джеме наприкінці XIX ст. Школа «потоку свідомості» сформувалась на початку XX ст. її представники (Джеймс Джойс, Марсель Пруст, Вірджінія Вулф, Гертруда Стайн) використовували «потік свідомості» насамперед як «техніку», спосіб розповіді, який полягає в тому, щоб показувати психічний процес докладно, з найточнішою фіксацією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді «потоку», «ріки». Розповідь не підпорядковується хронологи чи логіці, вона подається як ланцюг асоціацій оповідача, викликаних найрізноманітнішими зовнішними обставинами. Об'єктивна дійсність зображується через призму свідомості героя. Картина світу може розпадатися на безліч окремих епізодів, які автор зводить в єдине ціле, створюючи певну раціональну модель. «Потік свідомості» як художній засіб використовували у XX ст. Томас Манн, Ромен Роллан, Ернест Хемінгуей, Уїльям Фолкнер, Грем Грін та ін.
Притча — твір із чітко вираженою мораллю, з конкретною повчальною ідеєю. Фабула у притчі є розгорнутою алегорією. Багато притч містять біблійні книги, давньоруські збірники. Чудові притчі складав український письменник і філософ Григорій Сковорода. Нового змісту притча набула в сучасній літературі Європи («Пасажири поїзда» Франца Кафки, «Володар Мух» Вільяма Голдінга).
Проза (від лат. «проста мова») — літературні твори, написані не віршем, а звичайною мовою. Художня проза у власному розумінні — порівняно пізнє явище. її формування починається з епохи Відродження (до того існувала ритмічна проза, яка наближалась до вірша і була різновидом поезії). В літературі починають переважати прозаїчні жанри: роман, новела, повість. Прозаїчна організація твору відповідає самій природі цих жанрів. Уявлення про те, що художня проза за своєю організацією не відхиляється від розмовної, є хибним. Дослідники літератури та майстри прози (Микола Карамзін, Гюстав Флобер, Антон Чехов, Михайло Пришвін, Ернест Хе-
|
|
