|
Феномен влади — головний об'єкт осмислення і в романі «Замок». Герой роману К. прибуває в Село, підпорядковане владі графа Вест-веста. Фактично Селом керують неймовірно великі канцелярії графської адміністрації. Сам граф — постать міфічна: ніхто його не бачив, ніхто про нього не знає. К. хоче оселитись у Селі, придбати будинок, створити сім'ю, мати службу. Однак він усвідомлює, що Замок — його ворог, і з'являється для боротьби, але не проти Замку, а за свої права. Замок недоглянутий, жалюгідний, та має таємничу владу над Селом. Влада (як і в «Процесі») прозаїчна й ординарна, позбавлена атрибутів величі.
Прототипом одного з мешканців Замку став батько Кафки. Конфлікт батька і сина розширено до меж всеосяжної системи патріархальної влади, апарату пригнічування, перед яким схиляються як перед божественною установою. Герою ніби нічого не забороняють, але він нічого не може. До Замку від Села ніби зовсім близько, але К. до нього так і не дістається. Усе відбувається ніби уві сні: зовсім абсурдно і водночас логічно. Влада абсолютна. Влада абсурдна. За життя Кафки така влада лише народжувалася, щоб утискати людину, і письменник передбачив її страшне розростання.
Тема влади розробляється в новелі «Вирок», яку Кафка вважав одним з найбільш вдалих своїх творів. Герой новели Георг Бейдеман займається комерцією, конфліктує з батьком. За те, що Георг вирішив одружитися і цим позбавити главу сім'ї патріархальних прав, немічний батько проклинає сина і виносить йому смертний вирок. Георг кидається з моста в річку. Кафка, керуючись законами своєї поетики, передає лише конструкцію життєвих явищ без їх розгалуженої деталізації, без вмотивування вчинків.
У новелі «У виправній колонії» майстерно відтво-рено обстановку культу насильства, характерного для будь-якого тоталітарного режиму. Темна сила влади призводить людину до безсилля, до відчуження, розладу, нестабільності життєвих основ. Для Кафки зв'язок людини зі світом був більш ніж сумнівним. Він переконаний, що людина зрозуміти світ неспроможна. І це відчуття неможливості збагнути світ породжувало трагічність світосприйняття Кафки.
У притчі «Ті, що проходять повз нас» ніхто нічого не може з'ясувати, оскільки алогічним є власне життя
|
|
