|
|
Однак його творчість ширша за ту літературну школу, до якої він належав.
Кафку хвилювали питання буттєві, метафізичні. Одна з головних проблем його творчості — людина і влада. Деякі критики стверджують, що Кафка пророкував появу фашизму і більшовизму (незакінчені романи «Процес» і «Замок», новела «У виправній колонії»). Насправді, проблема влади цікавить його у філософському, загальнолюдському смислі. У його творах влада завжди безлика, однак всюдисуща і непереборна; це влада бюрократії, системи. Письменник відобразив трагедію протиборства особистості з тоталітарною владою. Будь-яка влада для Кафки алогічна; вона уособлює насильство, є втіленням абсурду.
В романі «Процес» дія відбувається в Празі, хоча місто і не назване. Процес у справі Йозефа К., службовця великого банку, веде якийсь неофіційний, але всесильний суд. Його засідання чомусь відбуваються на горищах міських будинків. Суд зображено не лише як абсурдне дійство, а і як нав'язливий жах. Герой намагається робити вигляд, що нічого не сталось, але суд всюдисущий, і він поступово затягує Йозефа К. в свої тенета. З'являються двоє в циліндрах, забирають Йозефа і вбивають ножем у спину в каменоломні.
За картиною суду в романі Кафки стоїть жахлива в своїй антилюдяності дійсність. Художник персоніфікує потворні сили зла, що руйнують життя, і соціальну систему, завжди ворожу людині. Суд — це і матеріалізація тези Кафки про те, що людина у суспільстві приречена бути винною або підозрюваною. На цій банально-примітивній аксіомі тримається кожна тоталітарна система. Стосунки Йозефа К. із суспільством вилились у судовий процес ще й тому, що соціальна система ворожа людині, а людина ворожа цій системі.
Поетика Кафки розрахована на передачу і розкриття абсурдного, алогічного; розповідь насичена атмосферою всепоглинаючого жаху; цей жах знищує душу героя, паралізує його волю, прирікає на загибель. Кафка відмовляється від мотивування, від реального обґрунтування всього, що відбувається. Він лише передає стан пригніченості свого героя. Фантастичне в романі переплетене з прозаїчним зображенням буденності, що створює особливий філософський світ твору — складний, дисгармонійний, як і саме життя.
|
|
