|
В історії людської цивілізації закарбовуються насамперед події, щб владно втручаються у спокійний плин часу, порушуючи і спокій, і час. Тому й історичними віхами у розвитку літератури також стають саме ті події, які найбільше вплинули на долю людини і світу. Література XX століття — не виняток із загальної тенденції.
Перший період літературного розвитку XX століття — це 1871—1914 роки: від Паризької комуни до першої світової війни. Другий період — 1914—1945 роки, коли, обпалена двома світовими війнами, формувалася література, яка визначила шляхи творчих шукань подальших мистецьких поколінь. Третій період — 1945—1985 роки: література не лише жила тривогами і сподіваннями часів «холодної війни», а й передусім намагалася осягнути і відтворити складність реального життя.
З кінця вісімдесятих років настає «новий рубіж віків», починається нова епоха. XX століття, з його протиборством різних політичних систем, з гонкою озброєнь, лишається у минулому. І хто знає, чи не будуть проблеми, породжені цим перехідним часом, ще довго визначати шляхи історичного розвитку людства, а отже, й розвитку літератури?
Якщо у виборі тем, сюжетів, образів письменники завжди так чи інакше прикуті до свого часу, бо не митець обирає час, а час — митця, то форми художнього зображення розвиваються не за законами історії, а за законами мистецтва, які щонайменше залежать від перебігу політичних подій. Адже мистецтво — не фотографія реальності, а митець — не фотограф. Письменник створює власний, неповторний художній світ, будує для людства величний храм високої духовності. Та щоб його збудувати, митець сам має знайти дорогу, що вестиме туди, де будуватиметься той храм.
Упродовж віків письменники шукали нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричності шукали і знаходили можливості для творення алегоричних картин буття.
Література XX століття починалася з різкого протистояння між тими, хто сповідував ідеї реалізму, і тими, хто намагався відтворити світ через символ. І якщо Поль Верлен та Артюр Рембо схилялися перед
|
|
