|
художнім символом, то брати Гонкур вважали, що роман має створюватися на документальній основі.
Томас Маян у 1912 році зробив спробу розширити мистецькі обрії традиційного реалізму XIX століття, поєднавши реальність та умовність в єдине художнє ціле, і почав писати повість «Чарівна гора», яка розрослася у великий роман (1924). Визначаючи специфіку цього твору, Томас Манн пояснював: «Оповідь оперує засобами реалістичного роману, проте поступово виходить за межі реалістичного, символічно активізуючи, підносячи його і даючи змогу зазирнути крізь нього у сферу духовного, у сферу ідей».
Саме такий шлях стане одним з найпродуктивніших у розвитку літератури XX століття. Набудуть інтенсивного розвитку ліричний епос («Зона» Гійома Аполлінера) та ліричний роман («Три товариші» Еріха Марії Ремарка) як відповідь на потребу часу зберегти людську особистість, щоб було збережено людство. З'явиться роман-антиутопія, в якому негативні тенденції суспільного буття постануть такими, що несуть загрозу людській цивілізації («1984» Джорджа Оруелла). У XX столітті з легкої руки Герберта Уеллса фантастика перестане бути лише «науковою». Соціальні потрясіння, політичні та ідеологічні катаклізми владно втручаються у світ традиційної фантастики, і вона набуває характеру перестороги («451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «Фізики» Фрідріха Дюрренматта).
Література XX століття тяжіє до притчових, алегоричних форм, до універсального, вселюдського звучання: роман-притча («Чума» Альбера Камю), драма-парабола («Круглоголові та гостроголові» Бертольта Брехта), роман-міф («Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса), повість-притча («Старий і море» Ернеста Хе мінгуея).
Письменники XX століття виявляють особливий потяг до філософського осмислення буття, як сучасного, так і минулого. Виникає філософський інтелектуальний роман («Доктор Фаустус» Томаса Манна) та філософсько-історичний роман (дилогія про короля Генріха IV Генріха Манна). Філософічність стає однією з визначальних прикмет мистецького життя XX століття в цілому.
У пошуках того нового, що виникає як відповідь на потребу і веління часу, часто відчувається продовження традицій, які були закладені в літературі
|
|
