|
попередніх віків. Література XX століття вбирає і духовну силу античності з її культом очищення людини через трагічні потрясіння («Антігона» Жана Ануя), і пристрасть гуманістів доби Відродження з її висміюванням дурості й утвердженням людського розуму як величного творчого начала («Кола Брюньйон» Ромен а Роллана), і протест митців XVII століття проти всепоглинаючого молоха війни («Матінка Кураж та її діти» Бертольта Брехта), і притаманні XVIII століттю віру в силу людського розуму та їдкий скепсис щодо реальних можливостей цього розуму у конкретній соціальній практиці («Планета людей» Антуана де Сент-Екзюпері, «Володар мух» Вільяма Голдінга). Літературі XX століття властивий і романтизм з його пориванням у майбутнє та з ідеалізацією вічних бунтівників духу, які мріють про справедливість, а в реальному житті натрапляють на брехню і підлість («Північні оповідання» Джека Лондона, «Пер Гюнт» Генріка Ібсена).
Наслідуючи, продовжуючи, розвиваючи кращі літературні традиції минулого, генії XX століття прагнули вийти за межі усталеного, знайти власний шлях у мистецтві: Оскар Уайльд шукав свого мистецького ідеалу в естетизмі, Поль Верлен — у символізмі, Йоганнес Роберт Бехер — в експресіонізмі, Едуардо де Філіппо — у неореалізмі, Габріель Гарсіа Маркес — у магічному реалізмі.
Література XX століття вражає розмаїттям шкіл, течій, напрямів. Але в ній є і те, що об'єднує всіх справжніх митців,— любов до людини, вболівання за її долю, прагнення захистити, застерегти, зберегти її духовний світ.
Якось Антуан де Сент-Екзюпері, розмірковуючи про взаємодію особистості і людської спільноти, сказав: «Я вірю, що культ загального підносить і пов'язує в одне ціле духовні багатства окремих особистостей. І утворює єдину справжню гармонію, яка є гармонією життя».
XX століття свідчить: культ великого і вічно прекрасного мистецтва підносить і пов'язує в єдине ціле духовні надбання письменників задля того, щоб широким і вільним потоком линула у завтрашній день життєдайна ріка творчості, щоб не замулювались духовні джерела людства, щоб вічним лишався потяг людини до красного письменства.
|
|
