|
|
здий парадокс... Він лишився таким, як був. Усі його твори були написані ще в ті голодні часи, коли містер і місіс Морз обзивали його ледарем та неробою і через Рут пропонували йому стати клерком в конторі».
Водночас корені трагедії Мартіна не тільки соціальні. Адже із самого початку, віддаючись творчості з величезною пристрастю, з неймовірною енергією, він ставить мету утилітарну, практичну. Хоча й пише один твір за другим саме тому, що не писати просто не може, головна його мета — здобути славу й заробити грошей, щоб забезпечити своє майбутнє з Рут, стати гідним її. І це вже зумовило його поразку у двобої з суспільством, яке примушувало й талановиту людину жити за виробленими ним законами.
Можна назвати й ще одну причину трагедії Мартіна їдена. Він так і не знайшов себе ні в одному з полярних світів роману. Буржуазне суспільство позбавило його віри в людей, розтоптало його найкращі почуття і мрії. Фальші й лицемірству буржуазного буття протистоїть світ простих і чесних людей, щирих почуттів, справжньої відданості й вірної дружби. Тут люблять самого Мартіна, а не його гроші й славу. Саме цього він прагне. Але повернутися до рідного і звичного середовища вже не може. Інтелектуально він набагато вищий за своїх товаришів, сестер, Лізі Конолі. Його мучить вина перед Лізі. Дівчина ладна віддати за нього життя, намагається стати достойною його. А Мартін сідає на пароплав, залишає її на березі, покидаючи назавжди світ людей.
Мартін Іден виявив величезну силу волі, щоб досягти вершин життя, і в нього знайшлася воля, «і досить міцна, щоб одним зусиллям знищити себе і спинити своє буття».
Сюжет роману «Мартін Іден», як бачимо, побудовано навколо головного героя. Другорядні сюжетні лінії відсутні. Інші персонажі додатково розкривають і відтінюють центральний образ.
В «Мартіні їдені» автор не зраджує своїй творчій манері. Композиційну будову твору характеризує лаконізм. Роман не має експозиції, а починається з дії; на першій же сторінці читач знайомиться з головним героєм: «...за ним ступив молодий хлопець, незграбно знімаючи кепку, на ньому був грубий одяг, що пропах морем, і весь він здавався якимсь недоладним у просторому передпокої».
|
|
