|
Ще й тоді було не пізно з'їсти куріпок. А він відкинув свою рушницю і поніс пташок у зубах». Унга (яку багато років тому Гундерсон силою забрав з її ж весілля, коли вона мала побратися з іншим) не їсть запечених на вогнищі куріпок, щоб померти разом з коханим чоловіком і бути з ним і на тому світі. Отже, у житті все набагато складніше, ніж просто «біле» і «чорне». Автор не судить своїх героїв, не робить узагальнень. Правдиво, переконливо зображуючи живих людей, які не стільки розмовляють, скільки діють, він дає змогу читачеві додумати, домалювати, самому дійти висновку. Ось характерна кінцівка оповідання «Північна Одіссея»: «Слухай, Кіде! — обурився Принс.— Та це ж убивство!» — «Цить! — мовив Мелмют Кід.— Є речі понад нашу мудрість і справедливість. Хіба ми можемо сказати, хто тут винний, а хто ні? Не нам про це гадати».
«Північна Одіссея» може також служити прикладом того, що в реалістичних сюжетах Джека Лондона багато романтичного. Романтика, тобто здатність відчувати красу світу, прагнення до героїчного, високого, є яскравою особливістю світосприймання письменника. Героїчні характери та піднесені почуття, виняткові події та цікаві пригоди — усе це є в країні Білої Тиші. Ніякий документалізм не був би правдою життя, якби в оповіданнях про могутню і величну Північ були відсутні сильні емоції, напруженість переживань, гострота конфліктів, поетична фантазія.
Романтика Джека Лондона відмінна від романтизму письменників XIX століття — Вашингтона Ірвінга, Фенімора Купера, Едгара По, хоч між ними, безперечно, існує зв'язок, бо північний цикл не створювався поза традиціями американської літератури. Водночас, розглядаючи «Північні оповідання» Джека Лондона, літературознавці доходять важливого висновку: її автор створив новий епос американської Півночі.
До північного циклу оповідань дуже близькі анімалістичні повісті «Поклик предків» (1903) та «Білозуб» (1906). Місце дії — Північ. На долю героїв — собаки Бека та вовка Білозуба — випадає багато випробувань. Вижити їм допомагають добрі й сильні люди — Джон Торнтон і Відон Скотт.
Безперечно, повісті цікаві майстерним зображенням тварин, прекрасним знанням їхніх інстинктів і «психології», насичені гуманістичними мотивами. Та зміст кожної повісті не вичерпується констатацією того, що
|
|
